Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— І швидко вертайтесь назад, бо ця середа буде для нас нелегкою. Може, директор дасть нам хоча б одного охоронника для проведення операції? Попросіть капрала Тронбоня, того диригента, що любить підгодовувати горобців.

Звідки це пророцтво щодо середи? А хто його знає.

Чи знаменитий детектив справді мав скрізь своїх людей, як казали одні, чи просто його досвід і нюх допомагали легко розкрити всі таємниці, як стверджували інші,— та досить того, що розвиток подій він передбачив безпомилково.

Ті елементи, які до нових порядків поставились опозиційно, використали сутінки вівторка і середи для концентрації груп опору. А рано-вранці перед відділенням міліції почали збиратися різні гультіпаки — любителі зеленого змія. Спочатку вони лише бурчали, потім підвищили голос, хоч на сухе горло то була марна річ.

Новак почекав, поки зберуться всі, навіть ті, що мали прийти з найдальших околиць. Вдавав, ніби нічого не бачить і не чує, та коли досвідченим вухом вловив першу погрозу, прохилив двері й показав найближчому п’яниці ложечку сливовиці, взятої зі складу речових доказів. За першим пияком зайшли інші. Хоч і з труднощами, але у відділенні розмістилися всі.

Що їм інспектор сказав і якими вплинув методами, невідомо. Може, звертався до їхніх сердець і душ? Може, пригрозив штрафами за порушення порядку? Може, налякав помстою болільників спортивного клубу «Хемор»? Так чи інакше, виходячи поодинці задніми дверима, тими самими, в які капітан Коот вискочив за три дні до штурму, вони спокійно, хоч і зі сльозами на очах, прямували по домівках. Лише один невиправний п’янюга, який уже у відділенні похмелився тушшю для штемпелів, проявив непослух і потрапив під нагляд капрала Тронбоня із заводської охорони, котрий пообіцяв під час виховного процесу навчити порушника грати на трубі.

Опівдні делегація курців подала у відділення письмовий протест проти ущемлення свободи псувати повітря, підписаний багатьма досить відповідальними на той час людьми. На пропозицію інспектора пускати собі дим з носів у тісному колі, вони гордо відповіли, що це не ті масштаби, й повідомили, що копії листа вже розіслані вгору, вниз і на обидва боки, а також до найбільших агентств преси і телебачення, не кажучи вже про звичайних кореспондентів, яким їх вручено. Оригінал, побоюючись, що його викрадуть або знищать, вони забетонували в спеціальну капсулу і сховали на дні Бубжі.

Інспектор почастував делегацію антинікотиновими цукерками. Категорично відмовився арештовувати ватажків. Зі слізьми на очах вони просили його застосувати до них бодай найменші карні репресії. Але Новак не захотів і, люб’язно провівши делегатів на ганок, всім по черзі потиснув руки, свідками чого були численні перехожі.

Під вечір добровільний патруль у складі Зефірина й Спритекової Івонки викрив у старій порожній цистерні на території заводу таємне кубло, куди збиралися любителі погаласувати. Залізши всередину й зачинивши люк, вони до нестями гатили палицями по залізу. Назовні нічого не було чути, бо теплова ізоляція, як виявилось, непогано глушила всі звуки.

Уважно вислухавши рапорти, інспектор прийняв від обох клятву зберігати службову таємницю і заборонив чинити будь-які перешкоди цій групі, котра прибрала назву КОЗВ, що означало Конспірація Звука.

Про всі ці події Йонатан був докладно поінформований, до того ж одночасно по трьох каналах. Розвідувальні дані доходили до нього через посередництво Хелонідеса, що отримував їх від агентки Зет, яка очолювала трійку й командувала Івоною і Зефірином, котрі одночасно були інформаторами ЕЙ в рядах ОМ. Ці рапорти відзначалися сумлінністю й точністю, дещицю перебільшень капітан відкидав, порівнюючи їх з повідомленнями, які приносив з Міста боцман.

З’ясуванням усіх неясностей, а також загальним патрулюванням займався пілот Ерик Повзик, який одержав звання сержанта.

У четвер вранці, на дев’яносто шосту годину терору, у відсутність Добромира, який вийшов по булки й молоко, капітан зібрав військову раду. До її складу увійшли він сам, обидва заступники, повітряний і водний, а також панна Зося як начальник розвідки.

— Солдати! Після тижня рейдів, після днів сміливих атак і завзятої оборони, після драматичних ста годин війни осиних жал і Новакових ухвал, маневрів і нервів настав час прийняти відповідальне рішення. — Коот пильним поглядом обвів рішучі й уважні обличчя і спитав: — Як ви вважаєте, Місто достатньо стероризоване?

— Так, — в один голос відповіли всі.

— Отже, ми можемо спокійно відійти, впевнені, що вони не збочать з дороги, про правильність якої переконали їх факти.

— Ну, звичайно! — мовив Повзик, але, помітивши, що знову вискочив, як голий з маку, додав: — Хіба що…

— Наша трійка зробить, що зможе, — пообіцяла Зося, — тільки не знаю, чи зможе.

— Сьогодні ще сили прогресу в наступі,— озвався Бікі.— Тютюнові й алкогольні вироби перестали бути товарами насущних потреб, але не забувайте, що ми маємо справу з людьми.

— Що ти хочеш цим сказати? — суворо спитав Йонатан.