Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Розділ VIII

Важка дорога до перемоги

Надходила дванадцята. Сонце світило з бездимного неба, забавляючись розгляданням облич музикантів «Фенол Бемоль Олд Бой Банду», які кумедно віддзеркалювались у блискучій поверхні труб. Капельмейстер Тронбонь, висипавши з кишені рештки кришок для горобців, ходив поміж рядами і перевіряв, чи в усі музичні інструменти вставлено сурдини.

— Граємо бадьоро, весело, оптимістично, але piano, pianissimo, — приказував він, то музичною мовою означало «тихо», «якнайтихіше».

Люди прогулювались площею Гармонійного розвитку, розмовляючи впівголоса, бо ніхто не ганяв по колу на мотоциклі без глушника, не співав пісню «Пий, брате, пий! На старість торба і кий!», не вмикав гучномовців на повну потужність. Чути було жайворонка, спеціально, певне, запрошеного міськими властями, який то піднімаючись угору, то падаючи вниз, виспівував свою безжурну пісеньку.

Всі були святково вбрані, оскільки мали відбутися зразу дві урочистості. У затінку, на південній частині площі, столярний кооператив «Стругач прогресу» мав передати в дарунок молодим подружжям десять комплектів меблів, зроблених понад план у період від понеділка до середи в години, які досі гаялися на задоволення наркоманських потреб. Великий транспарант, почеплений на висоті третього поверху, закликав:

Замість цигарки смалити, Поможи сім’ю створити.

На освітленій сонцем північній стороні площі було напнуто стрічку, яку раціоналізаторка Катажина в парі з віце-головою Ради Друзів Дитячих Ясел Пшемиславом Спритеком мала розрізати точнісінько опівдні, відкриваючи від імені жінок нові ясла в колишньому приміщенні витверезника. Ще вчора потрапити туди можна було з вузенької вулички Бербелюха, та у зв’язку із зміною призначення закладу було пробито двері з фасаду. Всі сприйняли це як річ природну, бо ж ордени носять на грудях, а чирка, коли вже вона вискочила, нехай краще буде з протилежного боку.

Між тими, хто чекав цих подій, прогулювались пані у вишневому капелюшку, колишній харцер і рудий Зефірин, а також елегантний керівник «САМЕКСу». Панна Зося вклонилась йому, проте він не помітив ні її, ні кота з бантом на шиї, якого вона несла на руках, прикриваючи купленою в кіоску газетою, щоб не дуже впадав в око чималий розмір тварини.

Панна Зося і Коот промовисто перезирнулися, помітивши перевдягненого в цивільне Войтасика, який був тут не при виконанні службових обов’язків, а проте всім своїм виглядом уособлював лад і порядок.

От-от мала настати дванадцята. Годинник на міській ратуші заскрипів, готуючись вибити перший удар, капельмейстер Тронбонь підняв угору паличку, пані Катажина, покинувши плести, взяла в руку ножиці й розкрила їх, — та враз усі заціпеніли від подиву й жаху. Навіть жайворонок зупинився в польоті.

На другому березі річки щось загурчало і, поминувши міст, посунуло до центру Міста. Звук нагадував поєднання ревіння реактивного літака на старті, скреготу зіпсованого трактора і ударів молота по заклепках трансатлантичного пароплава.

Та хоч би що то було і хоч би хто цією пекельною машиною керував, одне певне: терористи замордують або вже почали мордувати Пшилєппу і Радоху, спортклуб «Хімор» ганебно програє з рахунком 0:10, а замість ансамблю «Джем Сесьйон» буде такий деконфітюр, що Місто не скоро відродить свою добру музичну репутацію.

Ревище чулося ближче й ближче. А коли затопило всю площу, крізь механічні звуки прорвалося розпачливе:

— Є-є-є!

Пані у вишневому капелюшку поставила парасольку під дерево, повісила сріблясту лисицю на гілку й знепритомніла. Колишній харцер почав робити їй штучне дихання.

Котик з блакитним бантом на шиї виліз з-під газети, і, щоб краще бачити, вмостився на плечі пані Зосі.

На площу, оточений таким жахливим ревищем, що старт реактивного літака на його фоні видався б дзижчанням захриплого комара, виїхав не надто великий, але дуже червоний автомобільчик.

Войтасик, видобувши з кишені цивільного костюма службовий жетон, зупинив машину й рішучим жестом наказав вимкнути двигун. Він намірився вліпити солідний штраф, а потім арештувати водія, проте не встиг.

Юрба впізнала короля бомбардирів і комету естради. По всій площі Гармонійного розвитку прокотився радісний гомін, оркестр заграв туш, не заглушуючи, щоправда, жайворонка.

— Марієтто, в чім річ? Чого це вони так тихо? — шепнув центральний нападаючий. — Не люблять нас уже, чи що? — тремтячими руками він дістав з пачки сигарету і глибоко, мало не до п’ят, затягнувся.