Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Це останнє відчуття ще не було ні сильне, ні загальне: адже більшість людей спершу з обавою ставиться до тієї чи іншої новини, — одначе то один, то другий помічав уже позитивні зміни в житті Міста. От, скажімо, фіранки перестали жовкнути й смердіти. Почали пахнути квіти: і ті, що росли у горщиках, і ті, які продавались за невисоку ціну на міських площах (декотрі городяни лише тепер відкривали для себе цю дивовижну властивість квітів, бути такими запахущими).

Або ще таке. Досі цілий будинок мусив слухати пірата ефіру, який мав найпотужніші підсилювачі й динаміки, тепер кожен собі слухав з плівки, що тільки душа забажає: Павел — джаз раз у раз, а Гавел смичкові квартети й квінтети. Цьому до вподоби увертюра молодецька, а тому Пендерецький.[18] Зробили відкриття, що коли всі регулюють звук тихо, то в кожного виходить голосно.

Ну, а наслідки обмежень у вживанні алкогольних напоїв повністю проявилися тільки у вівторок. Вранці черговий гідрографічної станції доповів про значний спад засолення води в річці з причини зменшення кількості сліз. А вже пополудні можна було неозброєним оком помітити зміни у вигляді вуличних дерев: не отруювані пияками, не обслинювані в напівпритомних обіймах, вони соковито зеленіли й довірливо шуміли в майбутнє.

У травматичному відділенні лікарні з'явилися вільні місця. Під вечір виникла пропозиція переобладнати витверезник, який стояв порожній, на дитячі ясла.

Оскільки протягом двох днів у крамницях не меншало сигаретних і алкогольних виробів, керівництво міської торгівлі передало чергове надходження цих товарів сусідньому регіону взамін на товари нагальної потреби, тимчасовий брак яких відчувався вже досить давно. Один із молодих працівників торгівлі виступив навіть із сміливим перспективним проектом збудувати пліт і експортувати надлишки за межі країни, а зароблену в такий спосіб валюту призначити на щось більш корисне. Було створено громадський комітет, який мав вирішити, на що пустити цю валюту.

Та не будемо, однак, тішити себе, що стосунки між інспектором і терористами складались ідилічно і що дійшло до перемир’я. Методій Новак з допомогою спеціальної технічної групи організував нібито випадкову аварію на лінії, і під час чергової розмови Йонатан почув на другому плані тихий, проте виразний голос завідувачки «Гіперсаму», яка повідомляла когось про солідну компенсацію зарплати для особливо заслужених працівників.

Коот усміхнувся під вусом.

— Хто там заважає?! — вигукнув він, ведучи далі переговори про випуск чергового повідомлення.

Коли увечері після закриття «Гіперсаму» із засідки в холодильнику вийшов перемерзлий і застуджений постовий Войтасик, виявилося, що Коот одержав зарплату, але не особисто, а через того, хто приніс доручення і розписку з відбитком лапи.

Правда, потім з’ясувалося: лапа була задня, що обурило лаборантів секції ВЛ (Відбитків лап). Єдиним трофеєм інспектора став товарний чек, який викинула довірена особа. Методом багатьох проб і помилок було відтворено асортимент куплених товарів. З непереборними труднощами зіткнулися, коли дійшли до останньої ціни: 46 злотих 41 гріш. Навіть Зефірин, запрошений як товарознавець-цукерколог, не зумів її розшифрувати.

Під час нічної телефонної розмови з відділенням не розпізнаний терорист, переказавши застудженому черговому наступне серйозне застереження, на закінчення мовив:

— Ви зараз запишіть, а коли інспектор прокинеться, перекажіть йому: «Тринадцять пачок агару по 3,57. Вживається при схудненні. Коти його не їдять».

Войтасик старанно зробив службовий запис, міркуючи одночасно, звідки ці шельми знають, що шеф дрімає на нарах. Потім підвівся, виглянув у вікно, бо йому здалося, що там хтось ходить. Зняв із підвіконня радіотелефон у світлому шкіряному футлярі й поставив його на столі, подумавши собі, що все-таки техніка в службі спокою і безпеки з кожним роком стає дедалі кращою і що коли навесні дали апарати інспекторам, то восени напевне підкинуть такі самі й річковим патрулям.

Новак встав опівночі. Прочитавши телефонограму, помножив на папері 357 на 13, і, хоч яким дивним це здавалось, у нього вийшло 4641.

— А хто це приніс? — спитав він, беручи в руки „Walkie-talkiе" і торкаючи пальцем подряпини на футлярі.

— «Які-такі?» Я, — доповів постовий.

— Запам’ятайте, це називається «локі-токі». Звідки принесли?

— З вікна.

— Ага, — мовив інспектор і наказав: — Вранці віднесіть до директора Спритека. Передасте від мене привіт і випишете штраф за порушення порядку, щоб знав, як розкидати службовий інвентар на вулиці.

— Слухаюсь.