Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Всі звеселіли, ще рясніше посипалися жарти, і Ерик, сівши на край кришталевого келиха, який підсилював і примножував кожний звук, наче футляр-резонатор фортепіано, проспівав:

Якщо мене ти дуже любиш,

пі-пі-пі.

Чому ж тоді не приголубиш,

пі-пі-пі?

Сльозу солону на щоці ти витри,

пі пі-пі,

Дивитися мені на тебе прикро,

пі пі-пі.

— Чудово! — вигукнула панна Зося. — Ну просто як Пшилєппа. Браво, біс!

— Біс, біс! — підтримав її боцман Добромир.

Поки звучала пісня і ці захоплені вигуки, Йонатан Коот, прихопивши по дорозі телефонний апарат, вийшов на сходову клітку і причинив двері, пропустивши шнур у шпарину біля порога.

— Що це там за дивний велосипед висить на стіні в коридорі? — спитав він, повернувшись назад.

— Десантний, капітане, — відповів Добромир, променіючи, наче сонечко. — Невдовзі я продемонструю вам цю конструкцію в русі; хай-но тільки виберуся провідати своїх дітей, об’їду всю Польщу.

Коот, так само, як і боцман, був у чудовому настрої, він раз у раз підкручував вуса, а за хвилинку вони вдвох утнули танець морської піхоти. Підскакували так високо й тупали так сильно, що лампа й келихи лишилися цілими тільки завдяки втручанню іззовні. В один з моментів хтось делікатно постукав і в прочинених дверях з’явилася фізіономія постового Войтасика.

— Я дуже вибачаюсь, пане боцмане, але просив би сьогодні під рифові вітрила, ви в курсі…

— Так, так, — відповів Добромир. — «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад».

— Отож-бо, — зітхнув Войтасик і відступив назад, тихенько причиняючи двері.

— Може, ввімкнемо радіо? — запропонував Йонатан.

— На яких хвилях?