Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Взимку, поки сніг лежав, у нас тут удосвіта завжди така товкотнеча була і стукіт дзьобами, — згадував Хелонідес, — що Добромир гукав: «Увійдіть!» — перш ніж остаточно прокинеться.

Вирішили відрекомендуватися боцманові як «Товариство Водно-Повітряно-Сухопутних Транспортних Послуг у Сфері Легких і Термінових Пересилань». Скорочено «ТВОПОСУТРАПО у СЛЕТЕПЕРІ».

— Він настільки делікатний і тактовний, що не питатиме про подробиці,— запевняв Бікі.

Добромир і справді прийняв їх з розпростертими обіймами, просив, щоб вони лишалися на скільки завгодно часу, хоч і назавжди, але переховуватись постійно ескадра собі за кінцеву мету не ставила. Вони так вдало виконали маневр відступу, що не лише відірвалися від супротивника, а й цілком втратили з ним контакт і можливість взаємодії. У глибині душі Йонатан мав навіть претензії до інспектора Новака, що той захопив радіовузол, — це не було в його манері. Можна так, можна інакше, проте є певні речі, які детектив, коли він себе поважає, не робить.

Розмова на сходах тривала. Очевидно, боцман не міг знайти пристойного приводу попрощатися з гостем, не запрошуючи його до помешкання.

«Якщо він удався по допомогу до ведмедів і позбавив нас можливості демонструвати свою силу по радіо, — користуючись паузою, капітан обмірковував крайні варіанти, — то і я міг би поговорити з одним облізлим пацюкуватим котом, який підтримує контакт з одним котуватим пацючиськом, і натякнути, що сфера мого впливу не поширюватиметься на підвали відділення міліції. Звісно, тоді на дві ночі опиняться під загрозою Новаків архів, склад боєприпасів і речових доказів, але ж у противному разі я просто втратив би повагу до самого себе.

Цієї миті шерсть з’їжилась на лобі Йонатана. «Бессетогар-тер’єр мопс! — подумки круто вилаявся він. — А якщо це не Новак веде справу, а якийсь чужий навіжений тип, котрий нічого не розуміє і ладен, щоб добути шпильку, витратити тонну сталі й велику доменну піч на додаток?! А бодай йому спрінгер спанієль, хорт борзой!»

На сходах затихло, скрипнув дерев’яний приступець, і до кімнати вернувся Добромир, несучи в руці модель досить симпатичної двощоглової яхти.

— Це один мій знайомий хлопець з вогненною чуприною, якого звуть Зефірин, виловив її в річці, — пояснив він гостям. — Приніс мені в подарунок, але потім довго торгувався, скільки я в свою чергу подарую йому цукерок. Гарна робота, тільки на борту щось надряпано. Прочитай-но, Хелонідесе, бо в мене рука надто коротка, а я далекозорий.

— Якісь цифри. Може, площа парусності,— не надавав великого значення цій деталі Бікі, проте повернув модель боком, щоб і Йонатан міг прочитати.

Раптом за вікном з’явилась якась кругла червона річ, гойдаючись то ліворуч, то праворуч, ніби намагаючись залетіти всередину. Капітан, який сидів спиною до вікна, побачив лише рожеву тінь на жовтих смужках Ерика, який злетів із туку-туку, й почув шум.

— A-а, це всього-на-всього кулька, — сказав розчарований Ерик. — Кулька із запискою на нитці. Принести вам, головкапе?

Це чудернацьке слово він вимовив тоді, коли за звичкою хотів був уже сказати «капітане», та вчасно пригадав, що, вдаючи із себе працівників «ТВОПОСУТРАПО у СЛЕТЕПЕРІ», вони вирішили називати командира головою.

— Несіть, — кивнув головою Йонатан.

Його увагу привернуло те, що написи на яхті й на папірці повністю збігаються:

«Чекаю 333333 ІНСП. М. Н.»

— Кульки літають, наче в карнавалі, а моделі плавають, як вінки на Купала, — здивувався Добромир.

— Це, мабуть, з нагоди Дня книжки, — пробурмотів Коот. — Зрештою, травень — прекрасний місяць для проведення різних днів і заходів. Я пропоную на честь нашого милого господаря заспівати бойову пісню Сімнадцятої БриКоНіДес.

— Геройська «Сімнадцятка»! — вигукнув боцман. — Я про неї чув іще під час війни. Слава про неї гриміла аж до Окінави. Співайте. Можете навіть притупувати в такт пісні, бо хазяї поїхали відпочивати і під нами нікого немає.

Заохочені цими сердечними словами, дружно гримнули в чотири голоси, облямовані знизу оксамитовим баритоном Йонатана, а згори шовковим сопрано Зосі.