Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Що люди часто чинять нерозсудливо і навіть безглуздо, історія знає багато доказів цього.

— Ми живемо на Землі, Хелонідес, і не можемо мати справу тільки з тваринами. До того ж, твої слова суперечать тому, з чим ми всі, включаючи й тебе, погодились. Адже ми дійшли висновку, що Місто достатньою мірою стероризоване.

— Цілком достатньою, капітане, я сказав би, навіть максимальною.

— А може б, їм усе-таки час від часу терору підкидати? — запропонував Повзик.

— Хоч я й не знаю, як довго вони витримають потрійну заборону, вважаю, що струни перетягувати не можна, — наполягав на своєму Бікі.

— Якої ще струни? — здивувався сержант.

— Струни терпіння, любий Ерику, — шепнула йому Зося.

— Отож-бо, солдати. Не можна. Певне, ніхто з вас не запам’ятав, що сказав боцман у неділю про неприпустимість насильства. Досі Марієтта і Ян відпочивали в «Перепалці» доброхіть. Якщо ми й далі тероризуватимемо Місто, доведеться затримувати їх там силою. Чи маємо ми на це право?

— Ні,— похитала головою агент Зет.

— Hi, — сказав сержант Хелонідес.

— Не маємо, — погодився з усіма сержант Повзик. — Та якщо виникне потреба, вони в мене не рипнуться…

— Не виникне, — урвав його командир. — Усі ваші думки й пропозиції я вислухав і тепер наказую: сержантові пілоту Повзику через шість хвилин вирушити в транспортний політ до машини Яна Радохи. Взяти з собою ключики від машини, які досі були гарантією того, що так звані жертви викрадення не повернуться передчасно.

— Слухаюсь, — відказав Повзик, розігріваючи суглоби. — Я їх скину йому просто в руки.

— Сержант Хелонідес вибачиться перед боцманом Добромиром за наше зникнення, пояснивши його тим, що ми одержали термінове замовлення, і водним шляхом вирушить до джерела біля пам’ятника Спраглому Партизанові, де чекатиме на нас.

— З якої години я маю бути там?

— З дванадцятої дня.

— Слухаюсь.

— Зет разом з підлеглою групою будуть моєю таємною охороною на вулицях Міста в соту годину терору.

— А що буде, коли тебе хтось упізнає, капітане? — зі страхом спитала безстрашна агентка.

Коот усміхнувся. Діставши з рюкзака блакитний бант, він зав’язав його собі на шиї, що змінило його до невпізнання. Бо чим грізніший і красивіший кіт, тим дурнуватіший вигляд він має з бантом на шиї.