Розділ «IV Як на небі»

— Я відчував саме це, — промовив він нарешті, — коли Беа повідомила мені, що між нами все скінчено.

Знову пішов дощ. Сховатися вони не мали де, тож залишалося тільки лежати й мокнути. Ґрейнджер просто заплющила очі. Пітер спостерігав за тим, як її ліфчик знову вимальовується під блузкою, як груди набирають форми. Вона закачала рукави до плечей, виставивши давні шрами напоказ. Щоразу, коли був із Ґрейнджер, Пітер чекав на слушну нагоду спитати про них. Кращої, ніж зараз, уже не з’явиться. Він спробував сформулювати питання, але ніякі звичні «чому» й «коли» не хотіли рухатися від мозку до язика. Пітер усвідомив, що більше не хоче знати, звідки взялися ці шрами. Біль Ґрейнджер уже в минулому, і немає потреби туди повертатися. Тут, зараз, біля нього лежала жінка з ледь помітними рубцями на руках: якби ніжно погладив її шкіру, він відчув би їх. Ось і все.

Коли дощ минув і сонце знову зігріло їх, Ґрейнджер запитала:

— Ви вінчалися чи розписувалися?

— Вінчалися.

— Бучне було весілля?

— Не дуже. Ні моїх, ні її батьків чи родичів не було через різні причини. Кілька вірян із церкви Беа, яка зрештою стала й моєю.

Щиро кажучи, Пітер нічого особливого більше не пригадував про весілля, але він пам’ятав світло, що лилося крізь вікна, і те, як сірий осінній день несподівано перемінився під сонячним промінням.

— Було добре. Я думаю, всі залишилися задоволеними. Було море алкоголю, а я не пив, мені навіть не хотілося. А це для мене неабияке досягнення, тому що, ну, ти розумієш... я алкоголік.

— Я теж, — сказала Ґрейнджер.

— Це ніколи тебе не полишає, — додав Пітер.

Жінка всміхнулася.

— Як Бог, еге ж? Алкоголь навіть вірніший за Бога товариш.

Якийсь час вони лежали мовчки. Двоє маленьких комах однакового виду знайшли одне одного на животі у Ґрейнджер і почали паруватися.

— Б’юся об заклад, що Елла Рейнман потайки синячить, — сказала жінка.

— Що робить?

— Синячить. Тобто п’є. Я думала, ти знаєш це слово.

— Ніколи не пізно збагатити свій словниковий запас, — відказав Пітер.

— Вона гадає, що така збіса розумна, — бурчала Ґрейнджер. — Думає, що може заглянути тобі всередину і сказати, будеш ти пити знову чи ні. Що ж, із нами вона дала маху, еге ж?

Пітер змовчав. Це нічого б не дало, якби він розповів Ґрейнджер, що той алкоголь, яким Пітер смердів, коли вона витягнула його з лігвища Тартальйоне, був тільки пролитий на груди. Нехай собі думає, що вони зірвалися обоє. Нехай вважає, що Пітер порушив свою врочисту обіцянку, що він утратив останні краплини гідності. Так було милосердніше.