Розділ «IV Як на небі»

Пітер розтулив було рота, щоб заперечити, але не зміг вимовити й слова.

— Менше з тим, — вела далі жінка діловим тоном, — ти хочеш надіслати цього листа. Тож зробімо це, — Ґрейнджер прогорнула текст. — Те, як АМІК цензурує журнали, треба викинути, — сказала вона й застукотіла куцими пальцями по клавіатурі.

Літера за літерою слова «І навіть ті цензуровані» і ще шістнадцять після них зникли з екрана.

— Те саме і про кінець світу.

Знову застукотіли клавіші. Перевіряючи свої виправлення, Ґрейнджер глянула на текст, що мерехтів на моніторі. Іще кілька слів упали їй в око, і вона їх також видалила. Очі її були почервонілі, і здавалася вона не за роками сумною.

— Ніяких кінців світу, — пробурмотіла жінка з м’яким докором. — Угу.

Переконавшись, що потрібні правки внесено, Ґрейнджер натиснула кнопку «Надіслати». Текст тремтів на екрані, доки десь на базі ще одна пара втомлених очей пильно його перечитувала. А потім він зник.

— Ще п’ять штук баксів полетіли, — сказала Ґрейнджер, знизуючи плечима.

— Тобто?

— Кожне твоє послання «пострілом» коштує приблизно п’ять штук баксів, — відповіла вона. — Ну і, звісно, кожне послання твоєї дружини так само.

Ґрейнджер витерла обличчя руками, глибоко дихаючи, немовби намагалася ввібрати таку потрібну їй зараз енергію з власних долонь.

— Ще одна причина, чому аміківці не теревенять щодня з приятелями, які залишилися вдома.

Пітер спробував порахувати в думці. Він не мав хисту до лічби, але й так знав, що число виходило приголомшливе.

— Мені ніхто не сказав, — промовив він.

— Нам усім було наказано не казати тобі, — відповіла Ґрейнджер. — Для місіонера не шкодувати нічого.

— Але ж чому?

— Ти був страшенно потрібен AMІК, — відказала Ґрейнджер. — Ти був, так би мовити, нашим першим «віпом».

— Я ніколи не просив...

— А тобі й не треба було просити. Мої... інструкції полягали в тому, щоб забезпечувати тебе всім, чим забажаєш. У межах розумного. Тому що, розумієш, доки ти не прилетів, ситуація тут ставала дещо... напруженою.

— Яка ситуація? — Пітер не уявляв собі, що тут могло стати напруженим. Невже аміківці потрапили в духовну кризу?