Розділ «IV Як на небі»

— Так, я справді її кохаю.

Ґрейнджер кивнула.

— Я так і думала.

Пітер хотів було обійняти її, але завагався. Ґрейнджер відвернулася.

— Пиши їй скільки тобі заманеться, — сказала жінка. — Не переймайся витратами. АМІК може собі це дозволити. Та й узагалі, завдяки тобі в нас і далі є бекон. І курятина, і хліб, і заварний крем, і кориця, і ще багато-багато чого.

Пітер обійняв Ґрейнджер ззаду за плечі, невимовно прагнучи показати, що відчуває. Не обертаючись, жінка взяла його руки своїми й притиснула — не до грудей, а до того місця, де билося її серце.

— І запам’ятай, — промовила вона. — Не пиши про АМІК нічого поганого. Жодних звинувачень, ніяких кінців світу.

«Я повернуся», — пообіцяв Пітер Флорес, аби лише та відчепилася, аби випустила його з палати, але тепер, коли в нього з’явилася можливість подумати про це, він вирішив, що обіцянка є обіцянка і її треба виконувати. Ґрейнджер пішла, листа до Беа надіслано. Треба дізнатися, що там від нього хоче доктор Остін.

Ставши під душ, Пітер заходився шкребти свою запаршивілу голову. Вода, що крутилася виром біля його ніг і з булькотом входила до зливного отвору, була бурувата, як чай. Мабуть, за свої два візити до аміківського лазарету Пітер наніс у їхнє стерильне середовище більше мікробів, ніж їм траплялося за всі попередні роки. Дивно, що, перш ніж погоджуватися лікувати Пітера, вони не вкинули його для дезінфекції в якийсь чан завбільшки з ванну, в якій Тартальйоне зберігав свою бражку.

Помившись, Пітер ретельно витерся. Ранка від катетера вже затягнулася. Різноманітні подряпини, які він отримав ще раніше, уже вкрилися кіркою. Рана від укусу на руці гоїлася справно, на нозі трохи пекла і, здавалося, дещо набрякла, але якщо стане гірше, курс антибіотиків швидко все виправить. Він наново наклав пов’язки й одягнув джинси й футболку. Дишдаша його так просмерділася шмурдяком Тартальйоне, що Пітер думав було її викинути, але натомість таки запхав до пральної машини. Напис «БЕРЕЖІТЬ ВОДУ! МОЖЕ, ВИПРАТИ ЦЕ РУКАМИ?» разом із дописаним «ВИ ПРОПОНУЄТЕ СВОЇ ПОСЛУГИ, ПАНІ?» був на місці. Пітер майже очікував, що його вже стер якийсь непроханий гість, якийсь інженер чи електрик із багатьма обов’язками, один із яких полягає в тому, щоб перевіряти щодня всі номери, чи немає там нічого, що ображало б аміківські ідеали. Його вже було нічим здивувати.

— Радий вас бачити, — промовив Остін, очевидно схвально оглядаючи Пітера, вбраного у звичайний одяг. — Вигляд у вас значно кращий.

— Я певен, що і пахну теж значно краще, — відказав Пітер. — Вибачте, що засмердів вам усю операційну.

— Що ж удієш, — усміхнувся лікар. — Алкоголь — це зло.

Здавалося, він ось-ось згадає про непрофесійну поведінку підпилої Ґрейнджер.

— Ви трохи тягнете ногу, — зауважив Остін, коли вони вийшли з дверей і попрямували до його кабінету. — Як ваші рани?

— Із ними все добре. Просто я відвик носити одяг — такий одяг, тобто.

Остін нещиро всміхнувся, певна річ, коригуючи свою професійну оцінку того, як Пітер почувається.

— Атож, мені й самому іноді хочеться прийти на роботу голяка, — пожартував він. — Але це бажання минає.

Пітер усміхнувся у відповідь. Пасторське чуття, подібне до того, що розповіло йому про безутішний смуток Номера Один, раптовим спалахом осяяло його знову: цей лікар, цей новозеландець із грубуватою чоловічою вродою, цей чоловік на ім’я Остін ніколи ні з ким не мав сексу.

— Я хочу вам подякувати, — промовив Остін, — за те, що ви не злегковажили нашою розмовою.