Розділ « III Так само»

— Справді? — перепитав Пітер.

Покалічена нога починала німіти.

— Хороший хлопчина. І знавець свого діла.

Про це можна було б і не згадувати: усі, кого відбирав АМІК, були хорошими хлопцями і майстрами своєї справи.

— Приємно це чути.

— То що, — запропонував Конвей, — ходімо до нього? Негайно. Але Пітер відмовився йти відразу до лазарету, наполігши на тому, що йому спершу треба заскочити до свого номера. Конвей не надто радо це сприйняв.

— Лікареві байдуже, як ви одягнуті, — наполягав він. — Вони вас продезінфікують своїми якимись там засобами.

— Я знаю, — сказав Пітер, — але мені треба перевірити, чи немає листів від дружини.

Конвей здивовано закліпав.

— А це не може зачекати? — запитав він.

— Ні, не може, — відказав Пітер.

— Гаразд, — промовив Конвей і злегка крутнув кермо.

На відміну від Пітера, якому всі бетонні будівлі здавалися однаковими, Конвей точно знав, куди їхати.

Щойно Пітер зайшов усередину аміківської бази, його почало лихоманити. Зуби цокотіли, коли Конвей вів його до номера.

— Ви ж не перекинетеся зараз, га?

— Ні, зі мною все гаразд.

У будівлі було наче в крижаній печері: вакуум із домішкою прохолодного, стерильного кисню без жодних інших природних складових, завдяки яким повітря стає повітрям. Пітеровим легеням було боляче дихати. Світло здавалося тьмяним і мертвотним, наче в якому бункері. Але ж Пітер завжди почувався так, коли повертався з поселення, хіба ні? Йому постійно потрібен був якийсь час, щоб акліматизуватися.

Коли вони нарешті дісталися до його кімнати, Конвей уже неабияк непокоївся.

— Я зачекаю тут, одразу за дверима, — промовив він. — Постарайтеся там якомога швидше. Мені бракувало ще тільки мертвого пастора на руках.

— Я постараюся, — відказав Пітер і зачинив двері, лишивши Конвея чекати зовні.