Розділ «II На Землі»

Щоразу, як ми з тобою обговорювали, мати дітей чи ні, ти завжди казав ні — «ще не час». Ти постійно запевняв мене, що колись будеш ЩАСЛИВИЙ стати батьком і що це тільки питання часу. Що ж, пробач, якщо я вибрала неправильний час, але я боялася, що ти не повернешся, а ти — єдиний чоловік, від кого я хочу мати дітй. Так, я знаю, я здаюся розгубленою, але, по-моєму, ти розгубився ще більше. Я тепер бачу, що всі ці роки ти уинкав уникав уникав батьківства. Усі знають: це непростий крок, він багато кого лякає, але ми ступаємо  втемряву, і людство завдяки цьому існує далі. Одначе твої місії завжди білш нагальні, чи не так? Стільки викликів перед тобою! Що не день — нові вилкики. Виклики, які насправді зовсім і не складні. Тому що ми можемо щосили намагатися допомогти незнайомцям, але, врешті-решт, вони самі відповідають за свою долю, хіба не так? Якщо ми не можемо їм допомогти, це прикро, але ми просто ідемо далі й допомагаємо комусь іношму. Але з дитиною все не так. Коли ця дитина твоя. Доля власної дитини важить для тебе більше за будь-що. Ти не можеш ДОЗВОЛИТИ собі зазанати невдачі, хоча, може, так і станеться, і саме це й лякає. Але знаєш що? Мільйони років люди були настільки лдурні, чи настільки сміливі, що все одно зважувалися спробувати. Я відчуваю, як усе це тисне на мене тепер, коли я ношу під серцем нашу дитину.

А тобі, очевидно, байдуже.

Пітере, вибач, якщо здається, ніби я не пеерймаюся труднощами, з якими ти, без сумніву, зіктнувся під час своєї місії. Але ж ти мені нічого й не розповів про ці трудноші. Тож я можу тільки уявляти. Чи то пак, правильніше, НЕ можу уявляти. Із тих шматків, які ти кинув мені, я бачу тільки, що в тебе там весела пригода. До тебе ставляться краще, ніж до будь-якого християнського місіонера за всю історію євангельського проповідництва. Інших кидали до в’язниць, на них плювали, їм погрожували ножами й рушницями, їх підвймали на списи, побивали камінням, зарубували насмерть мачете, розпинали донизу головою. Щонайменше їх приймали хололно, й усі їхні зусилля були марними. Наскільки я бачу, тебе зустріли, наче якого героя. АМІК відвозить тебе до оазян і забирає назад, коли ти хочеш відпочити. Твоя паства вже вся обожнює Ісуса, ставиться до тебе як до великої цяці і хоче тільки, щоб їх навчали Біблії. Ти собі наглядаєш за будівництвом, засмагаєш на сонечку, а час від часу хтось приносить тобі картину, щоб почепити її на стелю. Ти там що, зводиш собі Сікстинську капеллу? І ось остання новина від тебе: щойно ти спостерігав за парадом маленбких милих звіряток.

Пітере, я знаю, тобі не хочеться цього чути, але я В СКРУТНОМУ СТАНОВИЩІ. Усе руйнується просто на очах. Дещо я розповідала тобі, багато чого — ні. Будь-який інший чоловік, почувши прро таке, вже мчався б додому, або принаймні хоча б словом прохопився про своє повернення.

Я пишу це о пЄятій ранку після безсонної ночі, і від перевтоми я вже леве не марю, і, маюуть, пожалкую про цей лист завтра, коли нарешті трохи посплю. Але ранвше ти завжди підтримував мене, а зараз ти кривдиш мене, і я вже не знаю, куди мені подітися. Ти ВЗАГАЛІ ДУМАЄШ, що я відчуваю, коли ти пишеш мені, що Ґрейнджер, особа, з якою в тебе там, схоже, найтісніші стосунки, — жінка, і що ти «провів із нею трохи часу», що вона дуже «вразлива», але ти з радістю повідомляєш мені, що «сьогодні вона відкрилася більше, ніж будь-коли»? Я впевнена, це буде чудове досчгнення для вас обох, коли вона дозволить тобі називати її на ім’я і ти нарешті зрозумієш, звідки її «глибокі незагоєні рани» (може, так станеться, що цього щасливого дня та інша жінка, яку ти наставляєш, Манилка, чияк її там, буде готова «поглибити це відчуття») — але, Пітере! — невже тобі не спадало на думку, що я теж можу бути крихту «вразливою»!

Я знаю, ти мене любтш, і я впенвена, що ти не робиш нічго поганого з Ґрейнджер, але хіба ти не можеш реетльніше добирати слів, коли пишеш про своїз нею стосунки? Ти присвячуєш стілбки часу й сил, підшукуючи правильні слова, щоб переінакшити Біблію для Обожнювачів Ісуса, але коли йдеться про спілкування зі мною, твоя надчултивість до дрібниць полишає тебе.

Це добре, що в тебе такі якраві спргади про наше весілля, але краще б ти згадав про жінку, яку покинув клілька місяців тому, і подумав про те, що їй потрібно зараз.

У сльозах

Беа

Було ще одне повідомлення, надіслане лише через дві хвилини після першого. Пітер відкрив його, сподіваючись, що Беа візьме назад чи пом’якшить свої слова, які завдали йому такого удару: не зовсім вибачиться, а скоріше відступить, переоцінить написане, може, визнає, що писала напідпитку. Натомість вона навіть не звернулася до нього на ім’я.

Що ж до пацюка, БУДЬ ЛАСКА, не треба вдавати, ніби він був так само наялканий, як я. Він НЕ БУВ. Я впевнена, що його пацюче життя просто пречудове і він у захваті від того, що наша вулчка захлинається у власному смітті. Я вже просто не знаю, що робити. Багато сусідів виовзять своє сміття до інших районів міста й викидають там, де, вони гадають, їх нвхто не спіймає. Я не здмвуюся, якщо виявиться, що вся цчя нечисть, розкидана по вулицях, береться від таких ось самовивозів. Поліція, схоже, неспроможна це припинити. Поліція, схоже, неспроможна припинити бодай щось. Вони просто їздять довкола усвоїх патрульних машинах і базікають по раціях. Яка з того користь? За що ми їм платимо? Вони просто спостерігають, як ми йдемо на дно.

Пралка заклекотіла, випускаючи брудну воду, щоб заправитися чистою. Густа біла піна налипала зсередини на скляне віконце дверцят. Забагато мила. Його помилка.

Пітер підвівся зі стільця і заходився безцільно блукати кімнатою. Серце несамовито калатало у грудях, а шлунок здавався тяжким, наче набитий глиною. Біля ліжка лежав стос готових книжечок із біблійними текстами, їхні корінці було акуратно зшито кольоровими нитками. Пітер не одну годину пропрацював над ними у блаженному стані, не чекаючи ніякого лиха.

Дорога Беа , — написав він. — Твій лист надзвичайно засмутив мене, і мені дуже прикро, що я так тебе скривдив. Я сподіваюся, заради тебе — заради нас обох, — що надмір твоїх страждань, коли ти писала до мене, частково пояснюється тим станом, у якому ти перебувала тієї миті. Усі ці хибодруки (що дуже на тебе не схоже) змушують мене замислитися, чи ти бува не була напідпитку. Я не хочу сказати цим, що твоє горе несправжнє, лише сподіваюся, що ти не постійно відчуваєш такі сильні образу і злість.

Але звісно, винен тут я, це моя помилка. Я не можу пояснити чи знайти виправдання тому, як повівся з тобою. На думку спадає єдине: у цій подорожі — коли ми вперше розлучилися більше як на кілька днів — виявилася моя жахлива вада. Я не маю на увазі, ніби почав погано до тебе ставитися (хоча тобі очевидно здається саме так), я кажу лише про те, що не можу дати собі ради з тим, як працює мій мозок. Виявилося, що я практично неспроможний зосередитися на тому, що не перебуває в найближчому колі моєї уваги. Ми завжди йшли по життю разом, і, мабуть, наша єдність приховувала цю мою хибу. Коли ти вперше зустріла мене, я отруював свій організм усілякою гидотою, яка тільки-но потрапляла мені до рук, а коли привів себе до ладу, то безтурботно припустив, що ні алкоголь, ні наркотики не завдали моєму організмові жодної непоправної шкоди, але тепер я змушений думати, що, може, й завдали. А може, я завжди був такий. Може, саме тому я й пустився берега. Не знаю.

Як мені переконати тебе щодо свого ставлення до нашої дитини? Це правда, що раніше мене хвилювала думка, чи зможу я бути хорошим батьком. Правда й те, що відповідальність лякає. Але це неправда, що я ніколи не планував чи не хотів мати дітей із тобою. Я хочу, і дуже сильно. Коли я повернуся додому, ти вже будеш на пізніх місяцях вагітності, і, я сподіваюся, ти погодишся на якийсь час полишити роботу. Тобі не можна буде підіймати нічого важкого і хвилюватися через усі ці лікарняні справи, коли всередині тебе ростиме дитина. Як ти ставишся до того, щоб піти у відпустку для вагітних, щойно я повернуся? Ми змогли б розслабитися й підготувати все як належить.

Ще одне, про що ніхто з нас досі не згадував, — це гроші. Ми не думали про них, коли нагодилася ця робота — нас обох захопила лише можливість такої місії. Але, з іншого боку, мені заплатять чималу суму — більше, ніж кожен із нас отримував будь-коли. Раніше, розрахувавшись зі своїми витратами на проживання, ми надлишок своїх коштів віддавали на Божі справи. Ми профінансували чимало добрих справ. Але наша дитина — це теж добра справа, і я певен, що Господь зрозуміє, якщо ми відкладемо інші проекти на потім. Ось що я пропоную: використаймо гроші, які принесе моя місія, щоб переїхати до нового будинку. Зважаючи на те, що ти мені розповідаєш, лишатися в місті стає дуже неприємно, навіть небезпечно. Тож переберімося до замістя, в сільську місцевість. Там розвиватися нашій дитині буде краще. А щодо церкви: коли я повернуся, вони вже перебудуться без мене півроку, і я певен, що Джефф залюбки погодиться пасторувати й далі, а якщо ні, знайдеться хтось інший, хто пристане на це. Церкви не повинні надто сильно залежати від душпастиря.

Я пишу, і все мені стає зрозумілим. Спершу я гадав, що тобі варто йти у відпустку, але тепер, що більше над цим думаю, то більше переконуюсь: краще тобі звільнитися взагалі. Мабуть, давно вже слід було це зробити. За всі ці роки керівництво завдало тобі стільки страждань, і нічого не змінюються на краще. Ти можеш боротися з ними до останнього подиху, а вони все одно правитимуть своєї. Ну що ж, нехай. А ми присвятимо себе батьківству й розпочнемо новий етап нашого життя.

Кохаю всім серцем

Пітер