Розділ «II На Землі»

— Ну, як скажете.

Наступні кілька годин Пітер провів надворі, блукаючи довкола бази. Він уже навіть думав, чи не піти пішки до поселення оазян. Скільки, цікаво, часу це забере йому? Не один тиждень, мабуть. То була божевільна ідея, просто божевільна. Він мусить бути тут, щоб прочитати наступного листа від Беа. Зараз вона спить. Вона спатиме ще багато годин. Вони мали б спати разом. Їм не можна бути порізно. Просто лежати, притулившись одне до одного, — це означало для стосунків значно більше за будь-які слова. Тепле ліжко, кубельце тілесної близькості. Слова можна неправильно зрозуміти, тоді як любовне товариство породжує довіру.

Пітер повернувся до свого номера. Там він працював над власними переказами Біблії й нудив світом. Йому дошкуляли то голод, що наринав хвилями, то напади млості. Минуло ще кілька годин. Зрештою, після того як Пітер щонайменше разів сто перевіряв «постріл», сто перший раз визволив його від страждань:

Дорогий Пітере!

Ніколи писати багато, бо поспішаю на похорон, але я досі до нестями люта на тебе. Спеціально перевіряю написання, щоб ти не звинуватив мене в пияцтві. Власне, я ще цілком не отямилася від твоєї пропозиції стати — на, маєш! — безробітною сільською домогосподаркою!

Вибач, я знаю, що сарказм тут мало допоможе.

Я напишу, коли повернуся з похорону. Хоча, може, й доведеться спершу побути з Шейлою. У неї зараз справжнє пекло.

Люблю тебе, навіть такого безумця.

Беа

Пітер миттю відписав:

Дорога Беа!

Я піднісся всією душею, почувши (тобто прочитавши), що ти таки любиш мене. Цілісінький день я нічого не міг робити — так сумував через наш нелад. Ти для мене значно важливіша за цю місію.

Хоч ти прямо й не написала цього, із твого листа очевидно, що Біллі Фрейм наклав на себе руки попри те, що ми всі так турбувалися за нього, і попри твої нещодавні спроби підтримати його. Я досі бачу його маленьким хлопчиком, що сяє від гордощів перед картиною, яку він та інші діти зробили для нас. Нещасна Шейла, який жах! Я можу лише уявити, як тобі тяжко через це все. Те, що ти вжила слово «пекло», щоб позначити не вічну розлуку з Богом, а щось інше, вже багато про що говорить.

Мені прикро, що моя пропозиція переїхати за місто здалася тобі задумкою перетворити тебе на безробітну сільську домогосподарку. Я впевнений, що там буде робота, може, навіть робота медсестрою, і (може) не така жахлива, як у тебе зараз. Я теж не збираюся цілими днями рубати дрова чи вирощувати овочі (хоча тут я полюбив роботу в полі й отримую від неї задоволення). Там цілком може бути церква, що потребує пастора. Але, хай які б там можливості для працевлаштування були (чи не були), нам варто лишити це у волі Божій.

Мені страшенно шкода, що я так нерозважливо написав тобі про Ґрейнджер і Манілі. Так, вони жінки, але моя роль у їхньому житті винятково пастирська — точніше, була б такою, якби вони готові були впустити у свою душу Божу ласку, а вони обоє, схоже, не готові. Манілі щойно цілком недвозначно повідомила мені, що її це не цікавить.

Слова — це моя професія, але я не завжди застосовую їх мудро, і не завжди слова — це найкращий спосіб донести свою думку. Шкода, що я не маю змоги просто обійняти тебе і заспокоїти. Я підводив тебе й раніше, і значно гірше, ніж цього разу, але ми пройшли через це разом, тому що кохаємо одне одного. Кохання ґрунтується на спілкуванні, але також на чомусь такому, що майже неможливо описати, — на відчутті правильності, коли ми разом, відчутті, яке ми усвідомлюємо тільки тоді, коли перебуваємо з іншими людьми, неправильними для нас. Я так скучаю за тобою, кохана!

Надсилаю тобі всю мою любов.

Пітер

— Те, що ти хочеш, буде непросто влаштувати, — невдовзі по тому сказала Пітеру Ґрейнджер.

— Але можливо?