Розділ «II На Землі»

— Я так не думаю, — відказав Пітер. — Я вибудував із ними дуже довірливі стосунки. Вони розповідають мені все, що в них на думці. До того ж я працюю разом із ними, я бачу, як вони рухаються. Вони повільні й обережні, але це для них нормально. Гадаю, я зміг би зрозуміти, якби щось пішло зовсім не так.

Флорес кивнула. Схоже, Пітер її не переконав.

— Моя дружина — медсестра, — промовив він. — Як шкода, що її немає поруч!

Остін звів брови:

— У вас є дружина?

— Так, — відповів Пітер. — Її звати Беатріс.

Назвавши ім’я своєї коханої, він наче зробив відчайдушну спробу надати їй особистих рис, яких вона ніколи не матиме в очах цих людей, що не знайомі з нею.

— А ви... — Остін завагався. — Ви підтримуєте зв’язок?

Пітер на мить замислився; йому пригадалася розмова з Тускою:

«У твоєму житті є хтось особливий?» — «Ні, не схоже на те».

— Підтримуємо.

Доктор зацікавлено скинув голову.

— До нас сюди нечасто потрапляє хтось, кого... ну, знаєте... вдома чекає близька людина. Я маю на увазі близька людина, з якою...

— З якою підтримується зв’язок.

— Ага.

— Беа дуже хотіла б теж опинитися тут, — промовив Пітер.

Уперше за тривалий час у його пам’яті зринув яскравий і цілісний спогад про Беатріс, що сиділа біля нього в аміківському кабінеті, досі у своєму медсестринському халаті, скривившись від занадто міцного чаю, який їй запропонували. За якусь частку секунди вона змінила вираз свого обличчя так, ніби чай всього-на-всього надто гарячий, і з усмішкою обернулася до аміківських екзаменаторів.

— Це багато чого змінило би, — мовив далі Пітер. — Для мене і для всього проекту. Але АМІК не погодився.

— Ну, вона, мабуть, провалила тести на придатність, — зі співчутливим виглядом відказав Остін.

— Їй ніхто не давав ніяких тестів. Кілька разів розмовляли з нами обома, а потім дали зрозуміти, що решта співбесід будуть тільки для мене.