Розділ «II На Землі»

— Не можу сказати, — відповів Остін. — Він нічого про неї не розповідав.

— У нього була донька, — сказала Ґрейнджер тихо, немовби сама до себе.

— Я цього не знав, — мовив Остін.

— Вони не спілкувалися, — повідомила жінка.

— Буває, — сказав Остін.

Пітер не міг зрозуміти — оскільки бесіда аж ніяк не була надто жвавою, — чому ніхто не простягне йому досьє на Еверетта й не скаже, коли похорон.

— Отже, — промовив він, — я так розумію, що мені вести похоронну церемонію?

Остін закліпав. Ця думка заскочила його зненацька.

— Е-е... напевно, — сказав доктор. — Але не найближчим часом. Ми поки що потримаємо його в мінусі. Інакше кажучи, замороженим. Доки не прибуде наступний патологоанатом. — Лікар перебіг очима по шухлядах у стіні морга, потім поглянув у вікно. — Нас дуже турбує питання, чи в цьому середовищі немає нічого такого, що могло б спричинити хвороби в людей. Турбувало від самого початку. Ми дихаємо повітрям, яким ніколи раніше не дихали, харчуємося їжею, що зовсім нова для нашої травної системи. Досі все свідчило на користь того, що з цим проблем не мало б виникнути. Але сказати напевне можна буде, тільки коли мине час. Багато часу. І те, що без жодної на те причини померла цілком здорова людина, може виявитися дуже поганою новиною.

Пітера стало морозити. Він надягнув на себе дишдашу, просторий светр, спортивні штани і тенісні туфлі — більше одягу чоловік тепер не міг витерпіти, навіть перебуваючи на аміківській базі, — утім, у холодному морзі й цього було замало. Пітерові хотілося розчахнути вікно й запустити всередину вировиння теплого повітря.

— А ви робили... е-е... — слово вискочило йому з пам’яті; несамохіть Пітер розітнув повітря уявним скальпелем.

— Автопсію? — Остін скрушно похитав головою. — Метт єдиний мав потрібні в цій сфері знання. Ось чому нам необхідно чекати. Тобто автопсію і я міг би провести, якщо вона не складна. Мені би вдалося визначити причину смерті Северина, вона була очевидною. Але коли в тебе немає ніяких зачіпок, краще залишити цю справу експертові. А нашим експертом був Метт.

Близько хвилини всі мовчали. Остін, схоже, поринув у задуму. Ґрейнджер утупилася поглядом у свої туфлі, якими раз по раз неспокійно постукувала. Флорес, яка після вітання навіть не писнула, дивилася у вікно. Може, вона від горя втратила дар мови.

— Що ж... — мовив Пітер. — Я чимось можу вам допомогти?

— Наразі мені нічого не спадає на думку, — відказав Остін. — Узагалі, ми хотіли спитати, чим ми можемо вам допомогти.

— Мені?

— Ну, певна річ, не з вашими... е-е... проповідями, — усміхнувся лікар. — У медичному аспекті.

Пітерова рука злетіла до брови, торкнувшись пальцями шкіри, що лущилася.

— Наступного разу, обіцяю, я буду обережніший, — сказав він. — Ґрейнджер дала мені чудовий крем для засмаги.

— Не для засмаги, а проти, — роздратовано виправила його Ґрейнджер. — Сонцезахисний фактор п’ятдесят.