Розділ «II На Землі»

— Книга дивних нових реей, — підтвердила Обожнювачка Ісуса Номер П’ять, тимчасом як її співвіряни одне за одним почали заходити до церкви.

Повільно ступаючи у своїх хутряних черевиках, оазяни майже безгучно йшли по м’якій землі, однак Номер П’ять почула, як вони заходять, і обернулася, щоб привітатися.

— Книга дивних нових реей, — повторила вона, вказуючи на книжечки, які Пітер викладав купкою на кафедру. — Для нас.

Серед новоприбулих почулися шепотіння й зітхання. До свого сорому, Пітер пізнавав оазян лише за кольором їхнього одягу. Лишалося тільки сподіватися, що їхнє кольорове маркування за минулий тиждень не змінилося. Він навчив себе розрізняти, принаймні на підсвідомому рівні, коричневий, бронзовий, золотаво-каштановий і мідний, багряний, червоно-брунатний і кораловий. Кожен відтінок у пам’яті Пітера був пов’язаний із певною розмовою — нехай короткою і плутаною, — яку він мав із цією особою.

— Друзі, — виголосив він, коли всі зайшли всередину. — Я неймовірно щасливий бачити вас знову. Я привіз вам ці подарунки. Невеличкі подарунки від мене, в яких містяться значно більші дари від нашого Спасителя.

Пітер прикинув, що в чотирьох стінах зібралося близько дев’яноста осіб — строкате зібрання в одязі різноманітних відтінків. Як пастор, він добре вмів, поглянувши на паству, приблизно порахувати присутніх за головами. Якщо його лічба була правильною, це означало, що за час його відсутності кількість християн зросла осіб на десять чи двадцять.

— Як я вже декому з вас пояснював, — промовив Пітер, — Біблія, яку ви бачили в мене (і в Курцберга), — дуже товста книга. Настільки товста, що більшості людей її не прочитати за раз. Але ніхто й не вимагає, щоб Біблію було прочитано всю відразу. Біблія — це скарбниця, де зберігаються послання, що накопичувалися сотнями років, протягом яких Господь ділився своїми думками й намірами з усіма, хто готовий був Його почути.

Промовляючи це, Пітер простягнув книжечки Номеру П’ять, а та вже роздала їх своїм співвірянам. Кожен із них брав надруковані на комп’ютері брошурки своїми руками в рукавичках так, наче це була крихка кришталева ваза.

— Доки Ісус ходив по землі, — вів далі Пітер, — люди занотовували, що він казав і що робив, а потім вони записали все, що сталося з Його послідовниками. Але Біблія почалася задовго до Ісусового пришестя, у давніші часи, коли Бог здавався значно віддаленішим від нас і набагато таємничішим; і значно тяжче було зрозуміти, чого Він хоче. Люди в ті дні оповідали історії про Бога, і ці історії також є в Біблії. Щоб зрозуміти декотрі з них, потрібно багато знати про звичаї та про місця, що були до Ісуса. Навіть серед мого народу багато хто не має таких знань.

Під час промови Пітер помітив, що кожний десятий оазянин, замість узяти собі книжечку від Номера П’ять, ділився нею разом із сусідом. Чоловік, не сподіваючись, що кількість християн зросте, узяв із собою вісімдесят книжечок, трохи більше, ніж, як він гадав, було в нього вірян. Оазяни, очевидно, миттєво порахували книжечки і — без жодних нарад чи непорозумінь — розподілили їх так, щоб останні кілька людей не виявилися ні з чим.

— Ви казали мені, — промовив Пітер і вказав на двох оазян, у шафрановому балахоні й блідо-ліловому, — ви, Обожнювач Ісуса Номер Дванадцять і Номер Вісімнадцять, що колись Курцберґ розповідав вам історію про Навуходоносора, історію про Валаама та ангела, про зруйнування Єрусалима та інші історії, які ви щосили намагалися зрозуміти, однак не могли. Та не журіться, друзі мої! Настане час, і ви зрозумієте ці притчі, коли виростете в Христі. Але поки що Навуходоносор нехай зачекає. Коли Бог вирішив утілитися в Ісусові, Він зробив це тому, що хотів, аби слово Його ширилося поміж чужоземцями, поміж тими, хто ніколи не чув про Нього, поміж тими, хто не дбав про свою віру і не розумів її. Історії, які Він розповідав, прості. Я спробував зібрати найкращі з них, найкорисніші, у ваших Бібліях.

Пітер узяв одну з книжечок і розгорнув її.

— Ваші книжки такі маленькі й тоненькі не тому, що я сумніваюся у вашій жадобі до Святого Письма чи у вашій здатності його зрозуміти, а лише тому, що я намагався вживати тільки ті слова, які ми зможемо з вами разом вимовляти в цій церкві, і якими ви зможете з легкістю розмовляти один з одним. Я працював так швидко, як тільки-но міг, і все-таки, як ви можете бачити з невеличкого розміру книжечок, я працював повільно. Я обіцяю вам, що надалі працюватиму швидше. Разом із вашим зростанням У Христі ростимуть і ваші Біблії. Але ми маємо почати з чогось. І сьогодні, цієї прекрасної неділі, коли я стою тут, сповнений радості бачити вас поруч зі мною, ми почнемо з... цього.

І Пітер почав читати надрукований на першій сторінці двадцять третій псалом:

— Бог — Той, Хто дбає про мене, тому нужди не матиму... — і так далі, аж до останнього рядка: — І я пробуватиму в домі Божому багато днів!

Потім Пітер прочитав цей самий псалом ще раз.

І ще раз.

Щоразу, як Пітер читав його, дедалі більше оазян приєднувалося й читало псалом разом із ним. Читали вони чи повторювали напам’ять? Це не мало значення. Їхні дружні голоси зливалися в один, що роздимався і звучав мелодійно й чисто, майже не затинаючись:

— На луках зелених прихилить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення свого по дорозі добра. Так робить Він, адже Він — Бог.

Коли Пітер узявся до псалма вп’яте, голос його загубився в могутньому і злагодженому співі.