Розділ «I Нехай буде воля твоя»

Пітера збентежило те, що, крім пляшки зеленої води, набраної з-під крана, він не взяв нічого з того, про що писала Беа. Навіть пігулок проти діареї, які вона спеціально йому купила. Навряд чи ці пігулки дуже перевантажили б його рюкзак, утім, він їх виклав. Навіщо Пітер це зробив? Чи ж йому забракло здорового глузду, як тому божевільному шведові? Чи, може, він потурав своїй упертій гордині, проголошував власний цілеспрямований намір, так урізаючи свій багаж: дві Біблії (короля Якова й Новий сучасний переклад, четверте видання[29]), з півдесятка незмивних фломастерів, записник, рушник, ножиці, лейкопластир, гребінець, ліхтарик, альбом зі світлинами, футболка, труси. Пітер заплющив очі й подумки заволав до неба: «Невже ж я сп’янів від своєї місії?»

Відповідь прийшла, як то часто бувало, у вигляді відчуття втіхи, неначе в його крові несподівано подіяли якісь цілющі ліки.

— Ви заснули? — запитала Ґрейнджер.

— Ні-ні, — схопився Пітер. — Я просто... думав.

— Угу, — гмикнула вона.

Він повернувся до листа Беа, а Ґрейнджер повернулася до споглядання порожнього поля.

Джошуа, як зазвичай, допомагає мені набирати текст: лежить між монітором і клавіатурою, задніми лапами й хвостом затуляючи верхній рядок клавіш. Коли я пишу числа словами або ж набираю «фунт» замість значка «£», люди думають, що я занадто педантична, насправді ж щоразу, як я хочу натиснути на клавіші з цими символами, мені доводиться підіймати сонного кота. Що я зараз і зробила, а Джошуа сказав своє «мрумк». Минулої ночі він спав, не прокидаючись, навіть не писнув (трохи муркотів). Напевно, він нарешті звик, що тебе немає. Коли б і я так змогла! Але не турбуйся, я даю собі раду.

Трагедія на Мальдівах уже випала з поля зору ЗМІ. У деяких газетах ще трапляються посередині невеличкі статті й кілька оголошень благодійних організацій із проханням пожертв, але що на перших шпальтах, що у програмах на телебаченні у прайм-тайм (наскільки я можу сказати, судячи з відео у моєму телефоні) — уже інші теми. Нещодавно арештували американського конгресмена за вбивство своєї дружини. Застрелив упритул, з рушниці, в голову, коли вона вдома плавала в басейні з коханцем. Газетярі, либонь, зітхнули полегшено: описуючи мальдівську трагедію, вони мали викликати жах, не видавшись при цьому кровожерними, тут же вони можуть дозволити собі писати гидоту без жодних обмежень. Голову жінці відірвало, лишилася тільки щелепа, а її мозок (яка соковита деталь!) плавав у воді. У коханця конгресмен також стріляв, влучив у живіт («мабуть, цілячись у пах»). Купа додаткових статей про цього конгресмена, його життєвий шлях, досягнення, світлини з випускного альбому тощо. Жінка його виглядала (доки ще мала голову) точнісінько так, як і очікуєш: гламурно, не зовсім по-справжньому.

Міра та її чоловік уже ладнають значно краще. Я зустріла її на автобусній зупинці, і настрій вона мала веселий, ледь не грайливий. Цього разу вона не порушувала питання про навернення до християнства, тільки скаржилася на погоду (нас знову поливає наче з відра). Вона посерйознішала, лише коли ми заговорили про Мальдіви. Більшість острів’ян були мусульмани-суніти, і Міра припустила, що вони розгнівали Аллаха тим, що «робили погано з туристами». У голові в молодої пані каша, але я рада, що в неї закінчився тяжкий період, і я далі молитимуся за неї.

(За твою Коретту також.)

До речі, про мусульман. Наскільки я знаю, вони вважають жахливим гріхом викидати старі чи пошкоджені книжки Корану. Що ж, я маю намір вчинити подібний гріх. Пам’ятаєш велику картонну коробку з Новими Заповітами, яка стояла в нашій вітальні? Схоже, усе доведеться викинути. Напевно, тобі прикро це чути, зважаючи на твої слова про те, як спрагло оазяни чекають на Євангеліє. Але нас тут трохи підтопило. Дощ був якийсь неймовірний, п’ять годин не вщухав ані на мить. Тротуарами текли справжні ріки, каналізаційні стоки виявилися просто не розрахованими на таку кількість води. Зараз уже все гаразд, ба більше — погода пречудова, але половина будинків на нашій вулиці зазнали пошкоджень. У нашому випадку це лише підмочений у кількох місцях килим, але, на жаль, книжки виявилися саме в одному з таких місць, а я занадто пізно похопилася. Я намагалася висушити їх обігрівачем. Але це була велика помилка! Учора ще ці книжки були Новими Заповітами, сьогодні ж це вже купа дерев’янистої маси.

Та не зважай, це не твої клопоти. Сподіваюся, лист цей дістанеться тебе раніше, ніж ти вирушиш у дорогу!

Беа

Пітер глибоко вдихнув, проковтнувши клубок, що підступив йому до горла.

— У мене є час написати відповідь? — запитав він.

Ґрейнджер усміхнулася.

— Мабуть, треба було захопити зі собою книжку.

— Я миттю, — пообіцяв Пітер.

«Дорога Беа», — написав він і застряг. Серце йому калатало несамовито, Ґрейнджер чекала, двигун працював. Це було неможливо.

У мене немає часу для належного «послання», вважай це чимось на кшталт листівки. Я на своєму шляху!