Розділ 3 Червень 1940 року

Вона перестає слухати. Це все запорошене, заплутане й заворожливе водночас. Скільки ж цьому обладнанню років? Десять? Двадцять?

— А що ти передаєш?

— Записи свого брата. Паризька студія втратила інтерес, але щоночі я програвав усі десять наших платівок, доки більшість із них зовсім стерлися. І цю мелодію.

— Це піаніно?

— «Місячне світло» Дебюссі, — він торкається металевого циліндра із кулькою згори. — Я просто вставляю мікрофон у грамофонну трубу — і voilà!

Вона нахиляється над мікрофоном і каже:

— Привіт усім. — Він сміється своїм легким сміхом. — А діти коли-небудь це слухали?

— Не знаю.

— Далеко долинає сигнал?

— Далеко.

— До Англії?

— Легко.

— До Парижа?

— Так. Але я не намагався дістати до Англії. Чи до Парижа. Я думав, що як сигнал буде досить потужний, брат мене почує. Що це принесе йому спокій, захистить його так, як він завжди захищав мене.

— То ти грав своєму братові його власний голос? Коли його вже не було серед живих?

— І Дебюссі.

— Він коли-небудь відповідав?

Горище поскрипує. Що за привиди зараз літають уздовж стін, намагаючись їх підслухати? Вона майже відчуває в повітрі запах Етьєнового страху.

— Ні, — відказує він. — Ніколи.