Розділ 9 9 травня 1944 року

— Можна, я тобі трохи почитаю, раз прокинулася? Ми вже так близько до закінчення.

— Коли я повернуся, почитаємо. Закінчимо книжку разом.

Вона намагається заспокоїти думки, уповільнити дихання. Намагається не думати про будиночок, що тепер лежить у неї під подушкою, і страшний тягар у ньому.

— Етьєне, — шепоче Марі-Лор, — ти коли-небудь шкодував, що ми сюди приїхали? Що наче звалилися на голову, і тобі з мадам Манек довелося за мною наглядати? Ти коли-небудь почувався так, наче я принесла у твоє життя прокляття?

— Марі-Лор, — відповідає він без вагання. Етьєн стискає її руку обома долонями. — Ти найкраще, що було в моєму житті.

Етьєн почувається незвично добре, вийшовши надвір; він почувається сильним. Він радий, що мадам Руель доручила йому це останнє завдання. Він уже передав координати однієї зенітної батареї — гармати, що стоїть на фортечному мурі позаду «Бджолиного готелю». Йому лише треба визначити місце розміщення ще двох. Знайти дві відомі точки — він вибере соборний шпиль і сусідній острів Птіт-Бе, а тоді вирахувати координати третьої, невідомої. Простий трикутник. Йому є на що відволіктися від своїх привидів.

Він звертає на рю д’Естре, огинає коледж, прямує до алеї за «Готель-Дью». Ноги в нього як у молодості, легка хода. Навколо ні душі. Десь за туманом встає зоря. Передсвітанкове місто тепле, запашне й сонне, будинки по обидва боки вулиці здаються майже нематеріальними. На якусь мить у нього таке відчуття, наче він іде проходом широкого вагона потяга, у якому всі інші пасажири сплять, і цей потяг плавно їде крізь темряву в бік міста, всипаного вогнями: сяйливі арки, мерехтливі башти, розквітлі феєрверки.

Коли він наближається до темного валу фортечних мурів, із чорноти до нього шкутильгаючи підходить чоловік в однострої.

Марі-Лор прокидається під безперервні постріли важкої артилерії. Вона перетинає сходовий майданчик, відчиняє гардероб і через сорочки, що в ньому висять, кінчиком ціпка дістає до дверей у задній його стінці й тричі стукає. Тиша. Потім вона спускається на п’ятий поверх й стукає у двері Етьєнової кімнати. Його ліжко порожнє й холодне.

Його немає ні на другому поверсі, ні на кухні. Гвіздочок за дверима, на який мадам Манек мала звичку вішати ключі, порожній. І черевиків немає теж.

«Я лише на годинку».

Вона старається стримувати паніку. Важливо не припускати найгіршого. У холі вона перевіряє натяжний дріт — цілий. Потім відриває окраєць від вчорашньої хлібини мадам Руель і жує, стоячи на кухні. Воду — на диво — знов увімкнули, тож вона наповнює два поцинковані відра, відносить їх нагору і ставить у кутку своєї спальні, на хвильку замислюється, спускається на третій поверх і напускає у ванну води по вінця.

А тоді вона розгортає свою книжку. Капітан Немо встановив прапор на Південному полюсі, але якщо він скоро не відведе субмарину північніше, то підводний човен умерзне в кригу. День весіннього рівнодення щойно минув, їх чекає шість місяців безжальної ночі.

Марі-Лор рахує розділи, що залишилися до кінця. Дев’ять. Їй кортить читати далі, але вони подорожують «Наутилусом» удвох з Етьєном, тож, щойно він повернеться, вони продовжать. Із хвилини на хвилину.

Вона намацує будиночок під подушкою і долає спокусу витягнути камінь, натомість установлює його на модель, що стоїть у ногах її ліжка. За вікном із гуркотом запускається вантажівка. Пролітають чайки, кричачи, мов віслюки; десь далеко знову глухо б’ють гармати; деренчання вантажівки віддаляється. Марі-Лор намагається зосередитися на перечитуванні попереднього розділу книжки: примусити випнуті крапочки складатися в букви, букви — у слова, а слова — в окремий світ.

Після обіду натяжний дріт починає дрижати й дзвоник, схований під столиком на третьому поверсі, дзвенить один раз. На горищі високо над нею йому вторує другий, приглушений дзвін. Марі-Лор піднімає пальці над сторінкою, думаючи: «Нарешті!» — та коли вона збігає сходами, кладе долоню на засув і гукає: «Хто там?» — то чує не тихий голос Етьєна, а масний — парфумера Клода Левіта.

— Упустіть мене, будь ласка.

Навіть крізь двері вона відчуває його запах: м’ята, мускус, альдегід. За ними — піт. Страх.

Вона відмикає засуви й відчиняє двері наполовину.

Він говорить, стоячи з іншого боку напіввідчинених воріт.