Розділ «Смерть героя»

Хто згадував, як його мучила спрага,

Як билося серце у ревищі битви,

Хто говорив про нестерпні муки,

І очі в усіх були потьмянілі,

А голови посріблені сивиною.

А я трохи осторонь сів

Від тих балачок та споминів давніх

І чув, як хлопець двадцятилітній

Так нетерпляче до дівчини мовить:

— Ходімо! Чого ти роззявила рота

І слухаєш, як діди пащекують?

Не чула ще ти про Ахілла і Трою?

Навіщо вони все так нудно торочать

Про чвари колишні, про битви забуті

Та все якихось мерців імена

Пригадують, нам і не знаних зовсім?

І він потяг її геть,

А вона, сміючись, озиралась на нас,

Бо він і далі щось говорив

Зневажливе, тільки слів не розчути.