Розділ «V. ТАЄМНИЦЯ ЧОРНОЇ КОРОЛЕВИ»

— Насправді. Сама знаєш, цікавість занапастила кота.

— А пам’ятаєш, чого ти навчав мене, коли я ще була маленькою дівчинкою?.. «Ніколи не виходь з кімнати, не перевіривши всі шухляди».

— Так, але тоді ніхто не підсковзнувся у ванній.

— Ти облудник. У глибині душі ти аж помираєш із цікавості, так тобі кортить дізнатися, в чому тут справа.

Антиквар докірливо подивився на неї.

— Казати, що я помираю, голубонько, за таких обставин просто моветон... Чого б я аж ніяк не хотів, так це померти, а надто тепер, коли я вже майже старий і чарівні юнаки полегшують мені тягар мого похилого віку. Так само я не хочу, щоб померла ти.

— А якщо я вирішу рухатися далі, поки не дізнаюся, що відбувається навколо цієї картини?

Сесар закусив губу, а його погляд блукав, наче всім своїм виглядом він показував, що навіть не припускає такої можливості.

— Чого б ти мала так вчинити? Назви мені бодай одну поважну причину.

— Заради Альваро.

— Для мене це не причина. Альваро вже не важив для тебе так багато, я достатньо знаю тебе, щоб бути певним цього... До того ж ти сама розповідала, що в цій справі він вів не зовсім чесну гру.

— Тоді заради мене самої, — Хулія визивно схрестила руки на грудях. — Зрештою йдеться про мою картину.

— Слухай, а я гадав, ти перелякалася. Ти ж сама казала.

— Авжеж, перелякалася. От-от обкаляюся від страху.

— Розумію, — Сесар сперся підборіддям на зчеплені пальці — на одному з них виблискував топаз. — Насправді, — додав він після недовгих роздумів, — ідеться про пошуки скарбу. Адже саме це ти хочеш сказати, еге ж?.. Як у старі часи, коли ти була маленьким упертим дівчам.

— Як у старі часи.

— Який жах. Ти і я?

— Ти і я.

— Ти забула про Муньйоса. Адже ми внесли його до списку команди і взяли на борт.

— Маєш рацію. Звісно, Муньйос, ти і я.