Розділ «Частина друга Триває те саме»

Навіть графа Ляйнсдорфа вразила її духовна енерґія, коли він урешті знайшов час і зазирнув до неї, щоб порадитись. Його ясновельможності хотілося широкого вияву почуттів, що йшов би з народної гущі. Він щиро бажав дізнатися волю народу й ушляхетнити її обережним впливом згори, адже його мрією було колись подати цю волю його величності не як дар з мотивів догідливости, а як ознаку самовизначення народів, утягнених у водоверть демократії. Діотима знала, що його ясновельможність усе ще тримався ідеї «імператора-миротворця» й блискучої демонстрації істинної Австрії, хоч загалом і не відхиляв пропозицію щодо всесвітньої Австрії, позаяк лише ця пропозиція дає змогу, мовляв, яскраво розкрити почуття сім’ї народів, згуртованих навколо свого патріарха. Щоправда, з цієї сім’ї його ясновельможність нишком вилучав Прусію, хоч і не мав жодних заперечень проти особистости доктора Арнгайма й навіть недвозначно називав її цікавою.

 — Адже нам, певна річ, не треба нічого патріотичного в банальному сенсі, — нагадав він. — Ми маємо струснути націю, цілий світ. Ідея провести австрійський рік мені дуже до вподоби, і я, власне, сам заявив журналістам, що уяву публіки потрібно спрямувати саме на таку мету. Та чи ви вже замислювалися, люба, про те, що ми в цьому австрійському році маємо робити, якщо до нього все ж таки дійде? Ось бачите, в тому й уся штука! Знати це також не завадить. Тут потрібне певне сприяння згори, а то на поверхні виявляться незрілі елементи. А я геть на знаходжу часу, аби що-небудь придумати!

Діотимі його ясновельможність видався заклопотаним, і вона жваво відказала:

 — Акція або має увінчатись яким-небудь величним символом, або вона взагалі не потрібна. У цьому годі й сумніватися. Вона має зворушити серце світу, але потребує і впливу згори. Це безперечно. Австрійський рік — чудова пропозиція, але ще краще було б, на мою думку, провести всесвітній рік, всесвітньо-австрійський рік, коли європейський дух побачив би в Австрії свою істинну батьківщину!

 — Обережніше! Обережніше! — застеріг її граф Ляйнсдорф, якого духовна сміливість приятельки вже не раз лякала. — Ваші ідеї, Діотимо, завжди, мабуть, трошки зависокі! Ви про це вже якось казали, я знаю, але обережність ніколи не завадить! То що ж ви придумали? Що ми маємо робити в цьому австрійському році?

Але цим запитанням граф Ляйнсдорф, характерна прямодушність якого робила його мислення таким своєрідним, зачепив найболючіше місце в Діотими.

 — Ваша ясновельможносте, — промовила вона, трохи повагавшись, — запитання, на яке ви хочете дістати від мене відповідь, — найважче в світі. Я маю намір якомога скоріше запросити до себе коло найвидатніших людей, письменників і мислителів, і, перше ніж щось казати, хочу дочекатися пропозицій від такого зібрання.

 — Слушна думка! — вигукнув його ясновельможність, відразу погодившись зачекати. — Слушна думка! Обережність ніколи не завадить! Якби ви тільки знали, скільки всього тепер мені щодня доводиться вислуховувати!

58. Паралельна акція викликає сумніви. Але історія

людства добровільного вороття не знає

Якось його ясновельможність знайшов час поговорити докладніше й з Ульріхом.

 — Мені цей доктор Арнгайм не вельми приємний, — зізнався граф. — Чоловік він, звісно, надзвичайно розумний, дивуватись вашій кузині тут не доводиться. Але ж він, зрештою, прусак. До всього так придивляється… Знаєте, у шістдесят п’ятому році, коли я був ще маленький, мій покійний батько в замку Хрудим приймав якогось гостя-мисливця, і той теж весь час отак до всього придивлявся, а через рік з’ясувалося, що жодна душа не знала, хто його, власне, привів у наш дім і що він був майор пруського Генерального штабу! Я, звісна річ, не хочу нічого цим сказати, але мені неприємно, що Арнгайм усе про нас знає.

 — Ваша ясновельможносте, — сказав Ульріх, — я радий, що ви даєте мені нагоду висловитись. Пора щось робити; я помічаю речі, які змушують мене замислитись і яких чужоземцеві краще не бачити й не чути. Паралельна акція має ж бо викликати в усіх щасливі почуття; адже цього бажаєте, ясновельможносте, й ви?

 — Ну звісно!

 — А виходить навпаки! — вигукнув Ульріх. — У мене таке враження, що в усіх освічених людей вона вочевидь викликає сумніви й смуток!

Його ясновельможність похитав головою й покрутив великими пальцями одним навколо одного, як робив щоразу, коли його душу захмарювали роздуми. Сказати правду, в нього теж склалося таке саме враження, про яке щойно йому доповів Ульріх.

 — Відколи стало відомо, що я причетний до паралельної акції, — розповідав далі цей, — досить кому-небудь стріти мене й завести розмову про се, про те, як не минає й трьох хвилин, а вже чую запитання: «А чого, власне, ви хочете цією паралельною акцією домогтися? На світі ж бо вже немає ні великих досягнень, ані великих людей!»

 — Атож, тільки самого себе при цьому ніхто на увазі не має! — вкинув граф. — Я про це знаю, мені про таке теж трапляється чувати. Великі промисловці паплюжать політику, від якої їм мало перепадає протекційних мит, а політики паплюжать промисловість, яка дає надто мало коштів на виборчу кампанію.

 — Цілком слушно! — підхопив Ульріх і повів далі: — Хірурги, поза всяким сумнівом, гадають, нібито хірургія від часів Більрота сягнула аж-аж-аж яких висот; кажуть тільки, що від решти медицини та й від усього природознавства хірургії надто мало пожитку. Я, з дозволу вашої ясновельможности, навіть стверджував би, що й богослови впевнені, нібито нині теологія посунулася кудись далі, ніж за часів Ісуса Христа.

Граф Ляйнсдорф підніс руку, немовби поблажливо заперечуючи.