Розділ «Лабіринт»

— Ce n’est plus là[43], — це все, що він сказав. — Воно зникло.

Розділ 14

Чудовий готичний собор Шартрської Богоматері вивищувався над яскравою мозаїкою вкритих черепицею дахів та фронтонів і над будинками з дерева й вапняку, що формували історичний центр міста. Нижче від переповненого людьми лабіринту вузьких звивистих вуличок у затінку будинків річка Ер усе ще яскраво світилася пізнім сонячним світлом.

Туристи штовхалися перед Західними дверима собору. Чоловіки вправно користувалися фотоапаратами, неначе зброєю, радше фотографуючи, ніж насолоджуючись пречудовим калейдоскопом світла, що лилося із трьох склепінчастих вікон над королівським входом.

До вісімнадцятого століття дев’ять входів, що вели до собору, було замкнено й опечатано в небезпечні часи. Самих воріт уже давно не було, та пам’ять про них залишилася. Шартр досі складався з двох частин: старої та нової. Найбільш престижними були вулиці на північ від монастиря, де колись розташовувався єпископський палац. Біла будова зверхньо височіла коло собору, оповита атмосферою столітнього впливу та влади католиків.

Будинок родини де л’Орадор стояв на вулиці Шеваль Бланк. Він пережив революцію й загарбання і стояв тепер як свідчення минулої розкоші. Мідне кільце для стуку в двері та поштова скринька блищали, а кущі у вазонах обабіч сходів, що вели до подвійних дверей, були охайно підстрижені.

Вхідні двері вели до надзвичайно вишуканої зали. Підлогу було зроблено з темного добре відшліфованого дерева. Інтер’єр доповнювали скляні вази на овальному столі в центрі кімнати, у яких стояли щойно зрізані білі лілії. Експонати, розміщені навколо столу й підключені до сигналізації, вміщували зібрання єгипетських артефактів, що їх родина де л’Орадор придбала після тріумфального повернення Наполеона з його Північно-Африканської кампанії на початку дев’ятнадцятого сторіччя. Це була одна з найбагатших приватних єгипетських колекцій.

Нинішня голова сім’ї, Марі-Сесіль де л’Орадор, займалася антикваріатом усіх періодів, хоча й поділяла вподобання свого старого дідуся щодо середніх віків. Два досить добрі гобелени висіли на панельних стінах навпроти входу; вона купила їх, коли успадкувала все п’ять років тому. Найцінніші речі — картини, родинні коштовності, рукописи — було сховано в сейфі, подалі від людського ока.

У великій спальні на першому поверсі будинку, в ліжку під балдахіном лежав, до поясу прикритий простирадлом, Уїл Франклін — нинішній коханець Марі-Сесіль.

Розглядаючи краєвиди вулиці Шеваль Бланк, він заклав свої засмаглі руки за голову; світло-каштанове волосся, що вигоріло від частого літнього відпочинку на Марта-Віньярд, облямовувало його привабливе обличчя та розгублену посмішку.

Сама Марі-Сесіль сиділа в кріслі Людовика XIV поряд з каміном, схрестивши в колінах свої довгі гладенькі ноги. Її шовковий, кольору слонової кістки бюстгальтер просвічувався крізь темно-синій оксамит.

Вона мала чіткий профіль родини де л’Орадорів, ніжний орлиний ніс, повні чуттєві губи та зелені, яку кішки, очі, обрамлені густими темними віями. Її майстерно підстрижені чорні кучері вільно спадали на витончені плечі.

— Це така чудова кімната, — промовив Уїл. — Ідеальне місце для тебе — прохолодне, дороге, витончене.

Тендітні діамантові сережки-гвіздочки у її вухах блиснули, коли Марі-Сесіль нахилилася, щоб загасити свою сигарету.

— Спершу це була кімната мого дідуся.

Її англійська звучала бездоганно, лише з невеликим натяком на французький акцент, який все ще збуджував її коханця. Вона встала й рушила до нього, її кроків навіть не було чутно, коли вона йшла по товстому ніжно-блакитному килимі.

Уїл посміхнувся від свого передчуття, вдихнувши її неповторний аромат — сексу, «Шанель» та легкої нотки сигарет «Голуаз».

— Перевернись, — попросила вона, жестом показуючи, щоб він повернувся на живіт. — Перевернися, — ще раз сказала Марі-Сесіль.

Уїл зробив це, й Марі-Сесіль почала масажувати йому шию та широкі рамена. Його тіло розслабилось і витягнулося під дотиком її рук. Ніхто з них не звернув уваги на те, що внизу відчинилися й зачинилися вхідні двері. Уїл навіть не чув голосів у залі, стягнистих кроків уверх сходами та швидкої ходи коридором.

Потім хтось кілька разів голосно постукав у двері спальні.