Розділ «Лабіринт»

— Ти виглядаєш змученою, — сказав він.

— Так, я трохи стомилася.

— Що люди подейкують про нараду, Алаїс?

— Ніхто не знає, що й думати, Messire. Ходить так багато пліток. Усі моляться, щоб ситуація виявилася не такою страшною, як вони собі гадають. Усі знають, що завтра віконт від’їжджає до Монпельє із невеликим супроводом, аби домогтись аудієнції зі своїм дядьком, графом Тулузьким.

Вона зупинилася й підвела голову:

— Це правда?

Пелетьє кивнув.

— Хоча всі також кажуть, що турнір триватиме.

— І це правда. Віконт наміряється виконати свою місію та повернутися додому за два тижні. Якраз до кінця липня.

— Як гадаєш, віконтові вдасться залагодити справу?

Пелетьє не відповідав, він і далі міряв кімнату кроками. Його знервованість передалася й Алаїс.

— Ґільєм їде з ним?

— Невже він не повідомив тебе сам? — різко запитав батько.

— Я не бачила його відтоді, як ми розлучилися перед зборами, — пояснила Алаїс.

— Де ж він на Бога? — закипів Пелетьє.

— Просто скажи мені: так чи ні.

— Ґільєма Дюма було вибрано, хоча мушу сказати, супроти моєї волі. Він подобається віконтові.

— Для цього є причина, татку, — провадила вона тихо, — він справний воїн.

Пелетьє перетнув кімнату й налив їй ще вина.

— Скажи мені, доню, ти йому довіряєш?