Розділ «Лабіринт»

Із цими словами він схопив її блакитне накривало, що лежало на підлозі, та кинув просто їй в обличчя.

— І прикрийся. Коли повернусь, я не хочу бачити тебе в такому вигляді, неначе ти повія.

Переконавшись, що він таки пішов, Оріана знову лягла у ліжко й накинула на себе плащ, вона була здивована, але й задоволена водночас. Уперше за чотири роки шлюбу тупий, безвольний, слабкий чоловік, за якого батько примусив її віддатися, спромігся здивувати її. Вона, звичайно, мала на меті спровокувати його, але навіть не очікувала, що він її вдарить, та ще й так боляче. Оріана ще раз погладила пальцями щоку, яка досі горіла від ляпаса. Він хотів її скривдити. Можливо, залишиться слід. Це йому не минеться просто так. Потім вона покаже батькові, до чого призвели їхні взаємини.

Оріана видавила короткий, але гіркий смішок. Вона ж не Алаїс. Тільки Алаїс важила для батька, хоча й він усіляко пробував це приховати. Як на нього, зовнішністю і характером Оріана була надто схожою на матір. Тож йому було б усе одно, якби Жан побив її до півсмерті. Батько сказав би, що вона на це заслужила.

На хвильку Оріана дозволила ревнощам, які не помічав ніхто, крім Алаїс, визирнути з-під ідеальної маски свого вродливого і незворушного обличчя.

Вона почувалася обуреною й розчарованою, бо їй бракувало сили та впливу. Яку ціну мала її юність і врода, коли її прив’язано до чоловіка без амбіцій і без перспектив, до чоловіка, який навіть ніколи у житті не здіймав меча? Нечесно, що її молодша сестра Алаїс мала все те, про що вона сама мріяла й у чому їй відмовили. Тем, що належало їй по праву.

Оріана крутнула матерію пальчиками, неначе то була біла шкіра Алаїс, яку вона щипала. Незугарна, розпещена, безвідмовна Алаїс! Вона крутнула сильніше, змальовуючи в уяві фіалковий синець, що проявляється на шкірі сестри.

— Ти не повинна глузувати з нього.

Голос її коханця прорізав тишу. Вона майже забула, що він усе ще там.

— Чому ні? — відрізала Оріана. — Це моя єдина радість від нього.

Прослизнувши до неї крізь запони, він легенько доторкнувся пальцями до її щоки.

— Тобі боляче? Певно, залишиться слід.

Вона всміхнулася, відчуваючи в його голосі турботу. Як мало він її знає. Він бачить лише те, що хоче побачити, образ жінки, якою, він гадав, вона є.

— Та нічого, — промовила Оріана вже м’якше.

Срібний ланцюжок на його шиї торкнувся шкіри Оріани, коли коханець нахилився, щоб поцілувати її. Оріана відчувала, що все повітря сповнене його жагою. Вона змінила положення, дозволяючи блакитній тканині зіслизнути з її тіла, неначе вода, обвила руками його стегна, шкіра на яких була блідою та м’якою, порівняно із золотавою засмагою його спини, грудей і рук. Потім вона підвела очі й посміхнулася. Він чекав цього надто довго.

Вона нахилилася, щоб прийняти його ротом, але він відсторонив її й кинув назад на ліжко, ставши перед нею на коліна.

— То якої насолоди ви очікуєте від мене, моя пані? — прошепотів чоловік, м’яко розводячи її ноги. — Такої?

Вона промуркотіла, коли він нахилився і поцілував її.

— Чи цього?

Його губи посунулися нижче, до найпотаємніших місць на її тілі. Оріана затамувала подих. Його язик пестив її, лизав, плескав і дражнив.