Розділ «Лабіринт»

Правда зробить нас вільними.

Відтоді нічого не змінилося, але вона раптом перестала боятися.

Звук, що йшов від вівтаря, привернув увагу Еліс. Спокій минув, і сьогодення так само хутко повернулося, а заразом — і страх.

Марі-Сесіль підняла глиняну чашу, замалу, щоб поміститися в її долонях. Збоку вона тримала невеличкий ніж із тьмяним лезом. Марі-Сесіль здійняла вгору свої довгі білі руки.

— Dintrar[216], — вигукнула вона.

Франсуа-Батист вийшов з пітьми тунелю. Його очі пильно озирали все навколо, неначе прожектори, ковзнувши по Одріку, потім по Еліс, а згодом призупинилися на Уїлові. Еліс бачила тріумф ув очах Франсуа-Батиста і зрозуміла, що саме він поранив Уїла так жорстоко.

Я більше не дозволю тобі зашкодити йому.

Потім він відвів погляд. Франсуа-Батист якусь мить дивився на три Книги, що рядком лежали на вівтарі, — з подивом чи полегкістю, Еліс не могла сказати напевно. Перегодом його очі зупинилися на обличчі матері.

Попри відстань, Еліс відчувала напругу між ними.

Легка посмішка промайнула обличчям Марі-Сесіль, щойно вона спустилася від вівтаря, тримаючи в руках чашу і ніж. Коли вона перетинала кімнату, її вбрання мерехтіло, неначе місячне сяйво у ряхтливому світлі свічок. Еліс відчувала у повітрі тонкий слід її парфумів, — легкий супроти смороду горілої олії в лампі.

Франсуа-Батист спустився сходами і став позаду Уїла.

Марі-Сесіль зупинилася навпроти нього і прошепотіла щось Уїлові, але надто тихо, тож Еліс не могла її почути. Франсуа-Батист усе ще всміхався, проте вона бачила гнів на його обличчі, коли він нахилився, підняв зв’язані руки Уїла і простяг їх матері.

Еліс затремтіла, коли Марі-Сесіль надрізала місце між зап’ястком і ліктем Уїла. Він також здригнувся, але не зронив ані звуку.

Марі-Сесіль тримала чашу так, щоб зібрати п’ять крапель крові.

Вона зробила те саме з Одріком, а потім підійшла і заклякла біля Еліс. Дівчина бачила збудження в очах Марі-Сесіль, коли та провела кінчиком ножа по тильній стороні її руки вздовж старої рани. З точністю хірурга, вона ввела ножа під шкіру й тиснула, повільно, доки шрам сам знову не відкрився.

Біль заскочив Еліс зненацька, але то був не гострий, а тупий біль. Спочатку Еліс відчула тепло, потім холод і заціпеніння. Вона зачаровано дивилася на краплини крові, що крапали одна по одній у напрочуд бліду рідину в чаші.

Згодом усе скінчилося. Франсуа-Батист відпустив її і пішов за матір’ю до вівтаря. Марі-Сесіль повторила ту саму процедуру з ним, а потім стала між вівтарем та самим лабіринтом.

Вона поставила чашу в центр і надрізала собі шкіру, спостерігаючи, як її власна кров тече по руці.

Змішання крові.

Раптом на Еліс зійшло осяяння. Грааль належить усім вірним і нікому зокрема — християнам, мусульманам, юдеям. П’ятеро охоронців обрано за їхньою вдачею, їхніми діяннями, а не за походженням, й усі вони є рівними.