Розділ «Лабіринт»

Розділ 82

Тонка роба ледве захищала від вологи та холоду печери. Повільно повернувши голову, Еліс здригнулася.

Праворуч від неї був вівтар, за єдине джерело світла правила стара олійна лампа, яка стояла посеред нього, кидаючи мерехтливі тіні на похилі мури. Утім, цього було досить, аби вона змогла побачити символ лабіринту на стіні позаду, великий і разючий у замкненому просторі.

Еліс відчувала, що поряд були й інші люди. Вона опустила очі й знову глянула вниз, а потім праворуч. Еліс мало не заволала, побачивши Шелаг. Жінка лежала на кам’яній підлозі скрутившись клубком, наче тварина, — худа, млява, розбита, на її шкірі виднілися сліди тортур. Еліс не могла втямити, чи вона дихає.

Господи, прошу Тебе, нехай вона буде живою.

Еліс швидко призвичаїлася до миготливого світла. Вона повернула голову ще трохи і побачила Одріка на тому-таки місці, що й доти. Він усе ще був прив’язаний мотузкою до металевого кільця, що стирчало з підлоги. Біле волосся формувало навколо його голови щось на взір німба. Він стояв так спокійно, що видавався надгробною статуєю.

Ніби відчуваючи, що дівчина дивиться на нього, Беяр підвів на неї очі й посміхнувся.

Еліс теж злегка йому посміхнулася, на хвильку забувши, що він, мабуть, сердиться через те, що вона не залишилася у схованці, як вони домовлялися.

Достоту, як казала Шелаг.

Потім Еліс зрозуміла, що Беяр якось змінився. Вона глянула на його руки, розставленні супроти білої роби, наче віяла.

Каблучка зникла!

— Шелаг тут, — прошепотіла Еліс, ледве чутно. — Ви мали рацію.

Він кивнув.

— Ми мусимо щось вдіяти, — прошипіла вона.

Одрік, майже непомітно похитавши головою, зиркнув у віддалений куток печери. Вона простежила за ним поглядом.

— Уїл! — пробурмотіла вона, не вірячи своїм очам.

Хвиля полегшення прокотилася єством Еліс, а потім ще щось, ніби жаль, що він опинився у такому стані. Його волосся злиплося від засохлої крові, одне око запухло, вона бачила порізи на його обличчі та руках.

Але він тут. Зі мною.

Почувши її голос, Уїл розплющив очі. Він пильно вдивлявся у темряву. Коли він нарешті побачив і впізнав її, на його розтрісканих губах промайнула легка посмішка.

Якусь мить вони просто дивилися одне на одного, витримуючи погляд.