Розділ «Лабіринт»

Уїл швидко поцілував її просто в губи і ривком звільнив її руки від пут.

— Франсуа-Батист буде непритомний досить довго, тож ми зможемо вибратися звідси.

— Візьми Шелаг, Уїле, — промовила Еліс, указуючи на подругу. — А я допоможу Одрікові.

Напруживши руки до краю, Уїл підняв Шелаг і рушив до тунелю. Еліс тим часом підбігла до Одріка.

— Книги, — швидко сказала вона. — Ми маємо забрати Книги, перш аніж вони обоє отямляться.

Одрік стояв, усе ще дивлячись униз на нерухомі тіла Марі-Сесіль та її сина.

— Мерщій, Одріку, — повторила Еліс. — Нам слід вибиратися звідси.

— Я не мусив утягувати тебе в цю справу, — нарешті промовив він тихо. — Моє бажання дізнатися, справдити обіцянку, яку я колись дав і не дотримав, зробило мене сліпим до інтересів інших. Я егоїст, який надто багато думав лише про себе.

Одрік поклав руку на одну з Книг.

— Ти питала мене, чому Алаїс не знищила її, — раптом промовив Беяр. — Відповідь проста: я б їй не дозволив. Тому ми вигадали план, як обдурити Оріану. Саме через це ми повернулися до печери. Цикл смертей і офірування тривав. Якби не це, то можливо...

Одрік підійшов до Еліс, яка намагалася вийняти папіруси з лампи, і додав:

— Вона б цього не хотіла. Надто багато життів згублено.

— Одріку, — в розпачі промовила Еліс, — ми поговоримо про це пізніше. А тепер маємо забрати їх звідси. Саме на це ви ж чекали, Одріку — на нагоду знову об’єднати Трилогію лабіринту. Ми не можемо залишити Книги для неї.

— Я й досі не знаю, — вів далі він, і його голос обернувся на шепіт, — що сталося з нею насамкінець.

Олія в лампі майже вигоріла, але темрява мало-помалу розсіювалася, коли Еліс вийняла спочатку один папірус, потім другий і, нарешті, — третій.

— Я дістала їх, — мовила вона, повертаючись. Потім забрала Книги з вівтаря і подала їх Одрікові.

— Понесіть Книги. Ну ж бо!

Майже тягнучи Беяра за собою, Еліс прокладала шлях до тунелю крізь морок печери. Вони обоє якраз зупинилися перед заглибиною в землі, де було знайдено скелети, коли раптом у темряві позаду них пролунав гучний тріскіт, потім звук, ніби розступилися скелі, та зрештою один за одним два приглушені удари.

Еліс упала ницьма на підлогу. Це був не звук пострілу, а щось зовсім інше. Гуркіт лунав десь із-під землі.

Адреналін одразу ж зануртував у її венах. Вона відчайдушно поповзла уперед, тримаючи папіруси в зубах і молячись, щоб Одрік устигав за нею. Матерія роби плуталася між її ногами, уповільнюючи рух. Рука сильно кривавила, і вона не могла перекласти на неї вагу, але все-таки дісталася сходів.