Розділ «Лабіринт»

Марі-Сесіль здивовано глянула на Еліс.

— Ти читаєш слова, — сказала вона, підходячи ближче до неї і хапаючи її за руку. — Звідки ти знаєш, що вони означають?

— Я не знаю.

Еліс спробувала вирватись, але Марі-Сесіль смикнула її до себе і приставила ніж так близько, що дівчина могла розгледіти коричневі плями засохлої крові на тупому лезі. Її очі самі заплющилися, і вона ще раз повторила фразу:

— Di ankh djet...

Здавалося, все сталося раптово.

Одрік кинувся на Марі-Сесіль.

— Maman![220]

Скориставшись із того, що Франсуа-Батист утратив пильність, Уїл підтягнув до себе ногу і вдарив хлопця у поперек. Захоплений зненацька Франсуа, падаючи, вистрелив з пістолета прямо у стелю печери. У замкненому просторі звук пострілу здавався оглушливим. Одразу ж Еліс почула, як куля вдарилася у тверду скелю, відскочила від неї і пролетіла кімнату.

Рука Марі-Сесіль блискавично зметнулася до скроні, й Еліс побачила, як крізь її пальці потекла кров. Якусь мить Марі-Сесіль ще хиталася, а потім упала додолу.

— Maman!

Франсуа-Батист скочив на ноги і побіг до неї. Пістолет упав на землю, підлетівши аж до вівтаря.

Одрік вихопив у Марі-Сесіль ножа і перерізав мотузки Уїла з несподіваною силою, потім, віддавши йому ніж, наказав:

— Звільни Еліс.

Не зваживши на його слова, Уїл кинувся через усю печеру до Франсуа-Батиста, який стояв навколінці, тримаючи на руках матір.

— Non, maman. Ne ťen vas pas. Ecoute-moi, maman, rèveille-toi[221], — лементував він.

Уїл схопив хлопця за плечі його більшої на кілька розмірів куртки, різко смикнув назад і стукнув головою в нерівну кам’яну підлогу. Потім побіг до Еліс і почав розрізати мотуззя на її руках.

— Вона мертва?

— Я не знаю.

— А як щодо...