Розділ «Лабіринт»

Mon còr. Моє кохання. Вона збагнула значення тих слів, і розуміння надало їй сміливості.

Скорботне виття вітру в тунелі посилилося, тепер до нього прилучилось якесь бурмотіння. Монотонний голос, не схожий на спів. Еліс не могла втямити звідки він лине. Уривки дивно знайомих слів та фраз відлунювали в печері, поки цим звуком не просякло все повітря навколо: montanhas — гори; Noblessa — шляхетність; libres — книги; graal — грааль. Еліс стало зле, її голова паморочилась, отруєна словами, які гриміли в її мозку, неначе церковні дзвони.

Якраз тоді, коли Еліс подумала, що більше не витримає, бурмотіння припинилося. Швидко і спокійно мелодія затихла, не залишаючи нічого, крім спогадів.

Єдиний голос линув у сторожкій тиші. То був жіночий голос, чистий і чіткий.

На початку часів,

У землях Єгипту,

Майстер таємниць,

Дав слова й письмо.

Еліс відвела погляд від обличчя Уїла і повернулася туди, звідки долинав голос. З тіні вівтаря, неначе видіння, з’явилася Марі-Сесіль. Коли вона стояла перед лабіринтом, її зелені очі, підведені чорним і золотим, виблискували, мов смарагди у блимкому світлі лампи. Її чорне волосся, притримуване золотим обручем із ромбовим візерунком посеред чола, виблискувало, як гагат. Її елегантні руки були оголені, на них сяяли амулети з покрученого металу, що пасували до інших прикрас.

У руках Марі-Сесіль несла три Книги, покладені одна поверх одної. Вона розклала їх рядком на вівтарі, поруч із простою глиняною чашею. Коли Марі-Сесіль потяглася переставити лампу на вівтарі, Еліс завважила, майже не свідомо для самої себе, що жінка має на лівому великому пальці каблучку Одріка.

На її руці воно виглядає недоречно.

Раптом Еліс повністю занурилася у минуле, якого раніше не пам’ятала. Пергамент мав бути сухим і крихким на дотик, неначе зів’яле листя на деревах восени. Проте Еліс майже фізично відчувала між пальцями шкіряні зав’язки, м’які та еластичні (хай навіть вони тепер є засохлими через тривале невикористання), ніби пам’ять була записана в її плоті та крові. Вона пам’ятала, як мерехтить обкладинка, переливаючись на світлі.

Еліс бачила символ маленької золотої чаші, не більшої за монету в десять пенсів, що виблискувала, немов золота оздоба на грубому кремовому папері. Наступна сторінка була вкрита лініями витіюватого почерку. Еліс чула, як Марі-Сесіль промовляє слова в темряві, і водночас бачила перед очима червоні, блакитні, жовті й позолочені літери. Це Книга Ліків.

Образи двовимірних фігур, тварин та птахів переповнили їй голову. Еліс бачила аркуш паперу, грубіший за інші й не схожий на них — напівпрозорий і жовтий, очевидно, папірус. Цей аркуш був позначений такими самими символами, як і початок Книги, хіба що тепер їх перемежовували крихітні малюнки рослин, цифр та вимірів.

Зараз Еліс уже думала про другу Книгу, Книгу Чисел. На її першій сторінці був символ самого лабіринту, а не чаші. Навіть не усвідомлюючи, що вона робить, Еліс іще раз оглянула печеру, цього разу дивлячись на неї іншими очима, звіряючи її форму й розміри.

Вона поглянула на вівтар. Найліпше Еліс пам’ятала саме третю Книгу. Виблискуючи золотом, на першій сторінці красувався анкх, давньоєгипетський символ життя, тепер відомий у всьому світі. Між обтягненою шкірою дерев’яною палітуркою Книги Слів були порожні сторінки, неначе білі охоронці папірусу, захованого в центрі Книги. Ієрогліфи поставали щільними і незламними рядами. Густо виписані символи вкривали ввесь аркуш. Не було жодних інших кольорів, ані вказівок, де починається й закінчується слово.

Поперед усього цього ховалося закляття.

Еліс розплющила очі, відчувши, що Одрік пильно дивиться на неї.

Між ними спалахнув погляд розуміння. Слова поверталися до Еліс, повільно оприявнюючись із вкритих порохнявою закутків її свідомості. На якусь мить покинувши своє тіло, вона блискавично оглянула печеру зверху.

Вісімсот років тому Алаїс промовляла ці слова. Й Одрік чув їх тоді.