Розділ «Лабіринт»

Нубель нахилився і підняв його. Раптом інспектор спохмурнів.

— Якісь проблеми? — запитав Муро.

— Це почерк Іва Бйо, — відповів Нубель, — шартрський телефонний номер.

Він витяг свій телефон, щоб набрати номер з папірця, але хтось зателефонував йому ще до того, як інспектор завершив набирати номер.

— Нубель, — відповів він. Муро не зводив очей з друга. — Пречудова новина, сер. Так. Негайно!

Потім інспектор вимкнув телефон.

— Маємо ордер на обшук, — радісно промовив він і попрямував до дверей. — Швидше навіть, ніж я очікував.

— На що ти чекав? — перепитав Муро. — Комісар дуже занепокоєний.

Розділ 67

— Може, сядемо надворі? — запропонував Одрік. — Принаймні поки спека не стала нестерпною.

— Це було б пречудово, — відповіла Еліс, йдучи за ним до виходу з маленького будиночку.

Зараз Еліс почувалася, мов уві сні. Усе відбувалося ніби в уповільнених зйомках: велич гір, неосяжне ясне небо, виважені й повільні Беярові рухи.

Вона відчула, що напруга і невпевненість останніх днів кудись зникли.

— Ось тут нам буде добре, — сказав Беяр своїм лагідним голосом, зупиняючись поблизу порослого травою невеликого пагорба. Одрік сів на траву, простягнувши перед собою ноги, немов хлопчик.

Еліс спочатку трохи вагалася, а потім сіла у нього в ногах. Підтягнувши коліна до підборіддя й обхопивши їх руками, вона раптом помітила, що Беяр знов усміхається.

— Що? — запитала вона сором’язливо.

Беяр тільки похитав головою.

— Los reasons[181]. — Його слова відбивалися луною. — Пробачте мені, мадемуазель Таннер. Пробачте старому його безрозсудство.

Еліс не знала, що змусило його всміхатися, але почувалася щаслива з цього.

— Будь ласка, називайте мене Еліс, мадемуазель — це так офіційно.