Розділ «Лабіринт»

Нубель поклав перед дівчиною ті-таки світлини.

— Чи впізнаєте когось із цих чоловіків?

— Ні, — промовила Сильвія, покрутивши головою, хоча... — завагалася вона і потім вказала на фото Домінго. — Жінка, що запитувала пані Таннер, дуже схожа на нього.

Нубель переглянувся з Муро.

— Сестра?

— Я перевірю.

— Боюся, ми змушені просити вас провести нас до кімнати доктора Таннер, — сказав дівчині Нубель.

— Я не можу.

Муро одразу спростував усі її заперечення.

— Ми побудемо там лише п’ять хвилин. Так буде краще для всіх, Сильвіє. Якщо ми будемо змушені чекати, поки нам дасть дозвіл менеджер, то повернемося з цілою обшуковою групою. Це просто завдасть нам усім неабияких прикрощів.

Сильвія мовчки зняла ключ із гачка і повела офіцерів до кімнати Еліс, виглядаючи понурою і знервованою.

Вікна були зачинені, завіси стулені, тож у кімнаті було задушливо. Ліжко було акуратно застелене. Швидкий огляд ванної кімнати показав лише те, що там лежали свіжі рушники на поличці, а склянка для води була переставлена зі свого звичайного місця.

— Тут нікого не було відтоді, як покоївка прибрала вчора вранці, — пробурмотів Нубель.

У кімнаті не було жодних особистих речей.

— Щось знайшли? — перепитав Муро.

Нубель похитав головою. Коли він підійшов до шафи, то побачив повністю спаковану валізу Еліс.

— Здається, вона і не розпаковувала речей відтоді, як переїхала сюди. Очевидно, вона взяла з собою тільки найнеобхідніше — паспорт, телефон, гроші, — провадив він, мацаючи рукою під краєм матрасу.

Потім, замотавши пальці в носовичок, інспектор відчинив шухлядку столика біля ліжка. У ній лежала срібляста пластинка пігулок проти головного болю та книга, написана Одріком Беяром.

— Муро! — гукнув Нубель. Коли інспектор перегортав книжку, звідти вилетів маленький папірець і упав на підлогу.

— Що це таке?