Розділ «Лабіринт»

— Це ж не злочин, інспекторе.

— Коли сьогодні зранку я приїхав у свій офіс, то на мене чекало ось це повідомлення, сер, — додав інспектор Нубель. — Тому я й вирішив, що тепер маю достатні підстави для зустрічі з вами.

Із цими словами Нубель натиснув кнопку «звук» на своєму автовідповідачі. Голос Жанни Жіро одразу заповнив кімнату. Комісар уважно слухав повідомлення, і вираз його обличчя щохвилини ставав дедалі похмурішим.

— Хто вона така? — перепитав він, коли Нубель закінчив удруге прокручувати повідомлення.

— Бабуся Іва Бйо.

— А Одрік Беяр?

— Письменник і друг цієї пані. Саме він супроводжував її до лікарні у Фуа.

Комісар поклав руки на коліна й опустив голову. Нубель бачив, що він підраховує можливі збитки на випадок, коли вони раптом не зможуть довести провину Оті.

— І ви на сто відсотків упевнені, що маєте задосить доказів, аби пов’язати Домінґо й Брезара як із Бйо, так і з Оті?

— Описи підходять, сер.

— Вони пасують половині Ар’єжа, — спохмурнів комісар.

— О’Доннел уже відсутня три дні, сер.

Комісар важко зітхнув і грізно навис над столом.

— Що ви хочете робити, Нубелю?

— Для початку я хочу заарештувати Брезара й Домінґо, сер.

Офіцер кивнув.

— А також мені потрібен ордер на обшук. Оті має кілька приватних помешкань, включно з покинутою фермою на Сабартському хребті, записаною на ім’я його колишньої дружини. Якщо О’Доннел тримають десь у місцевому окрузі, то є шанс, що вона саме там.

Цього разу комісар похитав головою.

— Можливо, якщо ви особисто зателефонуєте префектові... — почав Нубель і замовк.

— Гаразд, гаразд, — нарешті промовив комісар, тицяючи в нього своїм жовтим від куріння пальцем, — але також я обіцяю тобі, Клоде, що якщо ти опростишся, то нарікай сам на себе. Оті є дуже впливовою особою. Щодо мадам де л’Орадор... — комісар аж опустив руки. — Якщо ти не доведеш усе до кінця, вони порвуть тебе на маленькі кавалочки й не залишать від тебе ні найменшого сліду, і я не зможу тобі нічим допомогти.