Розділ «Лабіринт»

Груба мозоляста рука схопила його за зап’ясток. Уїл відчув, як йому закотили рукав і встромили в шкіру голку. Як колись. Потім клацнули клямки, і його накрили чимось, можливо, брезентом.

Поступово наркотик, холодний, приємний і знеболювальний, проникав у його кров. Він затьмарював Уїлові розум. Хлопець то приходив до тями, то знову кудись провалювався. Він відчував, що авто набирало швидкості. Його почало нудити, оскільки голова хилиталася з боку в бік, коли машина повертала. Уїл весь час думав про Еліс. Понад усе в житті він хотів бачити її та сказати, що він зробив усе можливе, що він її не покине.

Тепер Уїлові ввижалися бурхливі темно-зелені води річки Ер, що заповнювали його рот, ніс, легені. Уїл намагався втримати в пам’яті обличчя Еліс, її серйозні карі очі, її посмішку. Якщо він зможе не забути її образ, тоді, мабуть, із ним усе буде гаразд.

Проте страх утопитися, загинути тут, у чужому й нічого не вартому для нього місці, все-таки переважав. Уїл поринув у темряву.

Тим часом у Каркассоні Поль Оті стояв на своєму балконі, дивлячись на річку Од та тримаючи в руці філіжанку кави. Він використав О’Доннел як наживку, щоб добутися до Франсуа-Батиста де л’Орадор, але інстинктивно відмовився від ідеї підставної Книги. Хлопець одразу ж виявить фальшивку. Крім того, Оті справді не хотів, щоб Франсуа-Батист побачив, у якому стані Шелаг, і зрозумів, що його обдурили.

Оті поставив чашку на стіл і розстебнув манжети своєї білосніжної сорочки. Єдиною розумною думкою було зустрітися з Франсуа-Батистом наодинці й сказати, що він сам приведе О’Доннел і вчасно принесе Книгу Марі-Сесіль на пік Суларак для церемонії.

Він шкодував тільки про те, що не дістав каблучки, хоча й досі сподівався, що Жіро віддала її Одрікові Беяру й що останній навідається до піку Суларак за власним бажанням. Поль Оті не мав жодних сумнівів стосовно того, що цей літній чоловік повсякчас був десь поблизу і спостерігав.

Еліс Таннер становила більш серйознішу проблему. Диск, про який згадала О Доннел, примусив Оті замислитися про те, що він не міг збагнути призначення диску. Таннер виявила неабияку спритність, аби не потрапити йому до рук. Вона втекла від Домінґо й Брезара на кладовищі. Учора вони втратили її авто з очей на кілька годин, а отримавши сигнал сьогодні вранці, дізналися тільки, що машину припарковано на автостоянці біля Тулузького аеропорту.

Оті стиснув пальці навколо свого хрестика. Ще до півночі все це завершиться. Єретицькі тексти, самі єретики — усе буде знищено.

Десь далеко дзвони собору скликали віруючих на п’ятничну месу. Оті поглянув на годинник. Він піде на сповідь. З усіма пробаченими гріхами, в милості Господній, він стане навколінці перед вівтарем і прийме Святе Причастя. Тоді він тілом і душею буде готовий до того, щоб здійснити своє призначення.

Уїл відчув, що авто уповільнило хід, потім з’їхало з шосе на ґрунт.

Водій кермував обережно, обминаючи всі ямки та вибоїни. В Уїла цокотіли зуби й відлунювало в голові, коли машина вдарялася, тряслася і рвучко підіймалася вверх схилом.

Нарешті вони зупинилися. Мотор заглух.

Уїл відчув, як захиталося авто, коли з нього вийшло двоє людей, потім почув, як грюкнули дверцята, що зачинилися з таким звуком, неначе хтось вистрілив з пістолета, а потім клацання автоматичних замків. Руки Уїла були зв’язані не спереду, а за спиною, тож було значно важче звільнитися, але він все одно намагався ворушити руками, щоб послабити вузли. Щоправда, йому це майже не вдавалося. Усі чуття почали повертатися до нього. Його плечі зсудомлювало від такого тривалого і незручного лежання.

Раптом багажник відкрили. Уїл лежав зовсім спокійно, але його серце скажено калатало, коли почали клацати засувки пластикового контейнера. Один із чоловіків узяв Уїла під руки, а інший попід коліна. Його витягли з багажника і кинули на землю.

Навіть досі перебуваючи в своєму наркотичному стані, Уїл усвідомлював: це місце розташоване за багато миль від цивілізації. Сонце нещадно палило, а різке і свіже повітря вказувало на досить великий простір і відлюдність. Ззовні було цілком спокійно й тихо. Ніяких авт, ніяких людей. Уїл закліпав очима. Він намагався зосередитись, але сонце було надто яскравим. Здавалося, воно випалює йому очі, роблячи все навколо сліпучо-білим.

Уїлові знову зробили підшкірну ін’єкцію, і він відчув знайомі обійми наркотику. Чоловіки грубо поставили його на ноги і почали тягти вгору схилом. Земля різко здіймалася під ногами, Уїл відчував важке дихання чоловіків, а також запах їхнього поту.

Уїл чув шурхотіння і хрускіт гравію та каміння, потім розпізнав вбудовані у схилі дерев’яні сходи. Зрештою його поклали на м’яку траву.

Коли Уїл так-сяк оговтався, він зрозумів, що свист у його голові був не чим іншим, як страхітливим завиванням вітру.

Розділ 66