Розділ «Лабіринт»

— Я бачила її тільки на фото, але теж так гадаю.

Беяр посміхнувся.

— Я маю на увазі не Грейс, — промовив він тихо, потім відвернувся, ніби сказав уже й так забагато. — Будь ласка, сідайте.

Еліс потайки озирнулася, відзначивши про себе брак сучасних речей. Ні світла, ні тепла, ні електрики. Їй стало цікаво, чи в нього взагалі є кухня.

— Пане Беяр, — почала Еліс, — мені дуже приємно з вами познайомитися. Мені вельми цікаво... звідки ви знали, де мене знайти?

І знову Одрік посміхнувся.

— Невже це важливо?

Еліс подумала хвильку і зрозуміла, що-таки ні.

— Madomaiséla Таннер, я знаю що сталося на піку Суларак. У мене одне запитання, яке я мушу вам поставити, перш аніж продовжимо розмову. Ви знайшли Книгу?

Понад усе Еліс кортіло сказати, що так.

— На жаль, ні, — відповіла Еліс, хитаючи головою. — Він також питав мене про це, але я її не бачила.

— Хто?

Еліс насупилася:

— Чоловік на ім’я Поль Оті.

Беяр кивнув.

— А, так, — він сказав це таким тоном, що Еліс відчула: їй не треба нічого пояснювати.

— Але, гадаю, ви знайшли ось це?

Із цими словами Беяр підняв свою ліву руку і поклав її перед нею на столі, неначе молода дівчина, що вихваляється обручкою. На свій подив, Еліс побачила на його великому пальці кам’яну каблучку. Вона посміхнулася. Ця каблучка була їй такою знайомою, хоча вона тримала її в руках лише кілька секунд.

Еліс важко ковтнула.

— Можна мені?