Розділ «Лабіринт»

— Бачиш? — не вгавав Саже. — Це в Сабартських горах.

Алаїс кивнула.

— Так, так, — промовила вона, — так, нарешті, здається, я зрозуміла.

Повернення в гори

Розділ 63

Одрік Беяр сидів за столом із темного, гарно відполірованого дерева у власному будинку, схованому в горах.

Стеля у вітальні була низька, а підлогу викладено великою плиткою кольору червоної гірської землі. Він дещо обновив будинок. Проте до повної цивілізації ще дуже далеко: він не мав ні електрики, ні водопостачання. Тут також не було ні авт, ані телебачення. Тишу в будинку порушувало тільки цокання годинника, який спокійно вимірював час.

На столі стояла згасла олійна лампа. Поряд — келих без ніжки, по вінця наповнений вишневим лікером, який сповнював кімнату легким запахом алкоголю та вишень. У віддаленому кінці столу стояла мідна таця з двома склянками й не відкоркованою пляшкою вина, а також накрите білою льняною серветкою дерев’яне блюдо з апетитним печивом.

Беяр відкрив віконниці, щоб помилуватися сходом сонця. Навесні дерева поза селом де-не-де були поцятковані срібними і білими тугими пуп’янками, а також жовтими й рожевими квітами, які сором’язливо виглядали по краях зеленого живоплоту. Але о цій пізній порі року в природі залишилось обмаль яскравих кольорів, тільки сірий та зелений кольори гір, у вічній присутності яких він прожив такий тривалий час.

Спальня Одріка Беяра відокремлювалась від вітальні запонами. Уся задня стіна була заставлена вузькими поличками, тепер майже порожніми. Стара ступка з товкачиком, пара піал і кілька черпаків з ложками, ще декілька кухлів. І книжки, написані ним, а також видатними представниками руху катарів — Делтеєм, Дювернуа, Неллі, Марті, Бреноном, Рукетом. Студії з арабської філософії стояли поруч із перекладами стародавніх єврейських текстів і монографіями давніх і сучасних авторів. Низка книгу м’яких обкладинках улаштувалися там, де раніше зберігалися ліки та трави.

Беяр був готовий чекати.

Він підніс до вуст бокал і зробив великий ковток.

Але якщо вона не прийде? Якщо він так ніколи і не дізнається про ті останні години?

Одрік зітхнув. Якщо вона-таки не прийде, він буде змушений зробити останній крок своєї довгої подорожі самотужки. Він цього страшився.

Розділ 64

Коли перші світанкові промені торкнулися землі, Еліс уже була за кілька кілометрів від Тулузи. Вона заїхала на станцію технічного обслуговування і випила там пару філіжанок гарячої солодкої кави, щоб заспокоїтися.

Еліс ще раз перечитала листа. Його відправили з Фуа в середу зранку. Цей лист від Одріка Беяра і в ньому вказано, як дістатися його будинку. Вона певна, що лист є справжнім, оскільки впізнала чорний павутинчастий почерк.

Еліс відчувала, що у неї немає вибору — треба їхати туди.

Вона розклала мапу на прилавку, намагаючись достеменно з’ясувати, куди саме вона направляється. Хуторець, де мешкав Беяр, не вказано на карті, хоча він описав багато визначних прикмет і назв прилеглих поселень, щоб вона змогла зорієнтуватися.

Беяр був упевнений — і про це написав у листі, — що вона впізнає місцевість, коли приїде туди.