Розділ «Лабіринт»

— Він також був зрадником?

Алаїс кивнула.

— Гадаю, саме це нам намагалася розповісти Есклармонд.

Алаїс міцно стисла губи. Вона була рада, що батько не дожив до того дня, коли Франсуа зрадив його. Вона спробувала відігнати ці думки геть.

— Але про що ти думав, Саже? Навіщо, скажи, ти взяв цю шкатулку? Вона мало тебе не згубила.

— Бабуся наказала мені берегти її.

Саже поклав пальці на дно скриньки, а потім натиснув на обидва боки водночас. Почулося різке клацання, він відсунув дно і вказав на пласку таємну шухлядку. Хлопець витяг звідти клаптик тканини.

— Це карта. Menina[177] сказала, що вона нам знадобиться.

Алаїс одразу ж усе зрозуміла.

— Вона не збиралася йти з нами, — важко промовила Алаїс, ледве стримуючи сльози, що навернулись їй на очі.

Саже похитав головою.

— Утім, чому вона тоді не розповіла мені все? — перепитала Алаїс тремтячим голосом. — Чи була причина, з якої вона мені недовіряла?

— Ти б її не відпустила.

Алаїс притулилася до дерева. Вона була розбита і приголомшена важливістю свого завдання. Без Есклармонд вона не знала, де знайти сили вчинити так, як від неї вимагають.

Неначе спроможний читати її думки, Саже сказав:

— Я дбатиму про тебе. І це триватиме не довго. Віддавши Книгу Слів Харифові, ми повернемось і знайдемо її. Si es atal es atal. Усе буде саме так, як має бути.

— Нам усім слід бути такими ж мудрими, як ти.

Саже зашарівся.

— Ми маємо йти ось сюди, — промовив хлопчик, вказуючи на мапу, — цього місця немає на жодній карті, але бабця називає це село Лос-Cepec.

Звичайно ж. Не тільки ім’я ордену охоронців, а й назва місця.