Розділ «Лабіринт»

В Алаїс підломилися ноги, й вона важко опустилася на стілець.

— А що станеться із пані Агнес?

— Вона з молодим принцом зможе безпечно дістатися Фуа і там перебувати під опікою графа Фуаського. За умови, якщо пані Агнес від імені сина відмовиться від усіх претензій на престол. — Ґастон відкашлявся і додав: — Мені шкода, що ви втратили сестру і чоловіка, пані Алаїс.

— Хто-небудь знає, яка доля спіткає наших чоловіків?

Понз похитав головою.

— Як ви гадаєте, це пастка? — палко запитала Алаїс.

— Ніхто не може знати, пані. Тільки коли почнеться масовий вихід з міста, ми дізнаємося, чи можна довіряти слову французів.

— Усі мають виходити крізь одні ворота — браму д’Од у західній частині Ціутата, коли почнуть дзвонити на вечірню службу.

— Тож усе скінчено, — майже пошепки сказала Алаїс, — поселення здалося.

Принаймні батько не побачить віконта Тренкавеля в руках французів.

— Стан Есклармонд, звичайно, щодня покращується, але вона ще слабка. Чи можна й надалі на вас покладатися і запитати, чи ви згодні її супроводжувати, коли почнеться переселення? — Алаїс замовкла. — З причин, які не наважуся вам відкрити заради вашої безпеки та насамперед заради Есклармонд, нам краще подорожувати нарізно.

Гастон кивнув.

— Ви боїтеся, що люди, котрі завдали їй таких страшних ран, можуть досі розшукувати її?

Алаїс подивилась на чоловіка здивовано.

— Так, — зізналася вона.

— Для нас буде честю допомогти вам, пані Алаїс, — і Гастон густо почервонів. — Ваш батько... він був чесним чоловіком.

Алаїс також кивнула.

— Так.

Коли проміння призахідного сонця пофарбувало зовнішні стіни Шато Комталь в яскраво-помаранчевий колір, усе довкола було вже оповите тишею — подвір’я, вулички й Велика зала. Все було покинутим та спорожнілим.

Біля брами д’Од зібралася докупи сила-силенна наляканих і спантеличених мешканців, які відчайдушно намагалися тримати в полі зору своїх близьких і рідних, опускаючи очі під зневажливими поглядами французьких вояків, які дивилися на нещасний люд, неначе на худобину. Руки солдатів лежали на руків’ях мечів, тільки й чекаючи приводу.