Розділ «Лабіринт»

— Що ще?

— Кажуть, ніби пані Оріана й рицар Дюма також супроводжували віконта і не повернулися.

Алаїс зірвалася на ноги і поглянула на Есклармонд, яка мирно спала.

— Твоя бабуся відпочиває, з нею нічого не станеться, якщо нас деякий час не буде поряд. Ходімо. Ми маємо дізнатися точно, що відбувається.

Вони швидко пробігли тунелем і вилізли по драбині. Алаїс рвучко відсунула ляду й допомогла Саже видертися нагору.

Вулиці були переповнені спантеличеними людьми, які безцільно бігали в різні боки.

— Ви можете пояснити, що трапилося? — крикнула Алаїс чоловікові, який пробігав повз них із Саже.

Але він заперечно похитав головою і побіг далі. Раптом Саже схопив її за руку і потяг до маленького будиночка на протилежному боці вулиці.

— Ґастон напевно знатиме.

Алаїс покірно пішла за ним. Гастон із братом Понзом зіп’ялися на ноги, коли увійшла Алаїс.

— Пані!

— Чи правда, що віконта Тренкавеля схоплено?

Гастон спочатку тільки мовчки кивнув, а потім розповів:

— Учора вранці граф Оксерський приїхав запропонувати зустріч між віконтом Тренкавелем і графом Неверським у присутності абата. Ну, віконт і поїхав, але з маленьким ескортом, серед якого була й ваша сестра. Та що сталося потім, пані Алаїс, ніхто не відає точно. Чи наш віконт добровільно здався, щоб тим самим купити нам свободу, чи його просто обдурили.

— Ніхто не повернувся, — додав Понз.

— У будь-якому випадку, битви все одно не буде, — тихо сказав Ґастон. — Гарнізон оточено. Французи уже зайняли позиції біля головних воріт і веж.

— Що? — вигукнула Алаїс, дивлячись в обличчя обом чоловікам і не до кінця вірячи почутому. — А які ж умови вони висувають?

— Обіцяють, що всі мешканці — катари, юдеї, католики — зможуть покинути Каркассону без страху за своє життя, але їм не дозволять нічого виносити із собою, крім одягу на самих людях.

— Без допитів? Без підпалів?

— Здається, так. Усе населення міста буде вислано, але не знищено.