Розділ «Лабіринт»

Якусь мить д’Евре пильно дивився на неї, а потім опустив руку.

— А ви смілива, пані Оріано, я віддаю вам належне. А от чи є ви мудрою, це ми ще побачимо.

Він подав знак, і слуга приніс тацю з вином. Проте в Оріани так трусилися руки, що вона не могла взяти келиха до рук.

— Ні, дякую, мій пане.

— Як хочете, — промовив д’Евре, жестом наказуючи їй сісти. — То чого ви бажаєте, пані?

— Якщо я дам вам те, що ви шукаєте, то хочу, аби ви взяли мене з собою на північ, коли будете повертатися додому.

З виразу обличчя д’Евре Оріана зрозуміла, що вона нарешті таки змогла його здивувати. І додала:

— Як свою дружину.

— Та ж у вас є чоловік, — заперечив д’Евре, дивлячись поверх неї на Франсуа, — писар Тренкавеля, наскільки я чув. Чи це нічого не важить?

Оріана пильно глянула на нього.

— Із превеликим жалем мушу вам сказати, що мого чоловіка вбито. Його закололи в самому Шато, коли він виконував свій обов’язок.

— Прийміть мої співчуття, — промовив д’Евре, молитовно стуливши долоні, — ця облога може тривати кілька років. Чому ви такі впевнені, що я повернуся на північ?

— Я чомусь переконана, мій пане, — промовила Оріана, ретельно добираючи кожне слово, — що ви прибули на південь тільки з однією метою. Якщо ж за моєю допомогою ви зможете швидше завершити свої справи, то я не бачу жодної причини, з якої ви б воліли залишитися тут понад сорок діб.

Д’Евре вимушено посміхнувся.

— Ви не вірите в силу слова свого віконта Тренкавеля?

— З усією моєю повагою до тих, під чиїми знаменами ви ходите, мій пане, я не вірю, що шановний абат має намір завершити перемовини дипломатично.

Д’Евре не відривав від Оріани очей, а вона аж затамувала подих.

— Ви гарно граєте свою роль, пані Оріано, — нарешті промовив Гі.

Оріана вклонилася, але нічого не відповіла. Тоді д’Евре устав і направився до неї.

— Я приймаю вашу пропозицію, — вигукнув він, даючи їй кубок.