Розділ «Лабіринт»

Цього разу Оріана прийняла його.

— Однак є ще одна річ, мій пане, — сказала вона, — серед рицарів віконта Тренкавеля служить такий собі Гільєм Дюма. Він є чоловіком моєї сестри. Бажано, коли це у ваших силах, аби ви обмежили його вплив.

— Назавжди?

Оріана похитала головою.

— Ні, він ще має відіграти свою роль у наших планах. Віконт Тренкавель любить його, а зі смертю мого батька...

Д’Евре кивнув і жестом відіслав Франсуа.

— А тепер, пані Оріано, — промовив він, щойно вони залишилися наодинці, — більше жодних відступів від суті справи. Скажіть мені, що ви годні запропонувати.

Розділ 62

— Алаїс! Алаїс! Прокинься!

Хтось трусив її за плечі. Це неправильно. Вона ж сиділа на березі річки — на тихій і сонячній галявині. Вона відчувала, як холодна і свіжа вода переливалася між пальцями її ніг, а м’який сонячний промінчик пестив її щоку. Алаїс виразно відчувала у роті присмак міцного корб’єрського вина, а її ніс вловлював п’янкі пахощі теплого білого хліба, який вона щойно збиралася з’їсти.

Позаду неї у траві спав Гільєм.

Світ був таким яскравим, таким зеленим, а небо таким блакитним!

Нарешті Алаїс розплющила очі: вона знову була в темному й похмурому тунелі. Над нею стояв Саже.

— Ви маєте прокинутися, пані.

Алаїс швидко сіла.

— Що сталося? З Есклармонд усе гаразд?

— Віконта Тренкавеля схоплено.

— Схоплено? — перепитала Алаїс, збита з пантелику. — Де? Ким?

— Кажуть, то була зрада. Дехто подейкує, що французи заманили його хитрощами до себе в табір і схопили живосилом, інші стверджують, що він сам здався, щоб урятувати поселення. І...

Саже запнувся. Навіть у тьмяному світлі Алаїс побачила, що хлопець зашарівся.