Розділ «Лабіринт»

— Вийдіть звідти, пані, — заїкаючись, промовив він своїм різким високим голосом. — Вам тут не місце.

Проте Оріана не зважила на його слова. Тоді Тренкавель підкликав її ближче.

— Що ви хочете сказати, пані?

— Пробачте мені, Messire, доблесні рицарі, друзі... мій мужу. З вашого дозволу і Господнього благословення, я б хотіла запропонувати свою допомогу й участь у цій кампанії. Я втратила батька, а тепер, здається, і сестру. Таке горе надзвичайно важко витримати. І якщо мій чоловік погодиться відпустити мене, то я б хотіла заповнити свою втрату і виявити мою любов до вас, Messire, такими своїми діями. Цього б бажав і мій батько.

Конгос почувався так, ніби земля розверзлася в нього під ногами і поглинула його. Гільєм втупився у землю. Віконт Тренкавель не міг приховати свого подиву.

— З усією моєю повагою до вас, пані Оріано, це не жіноча справа.

— У такому разі я пропоную себе як добровільну заручницю, Messire. Моя присутність доведе ваші чесні наміри як свідчення того, що вся Каркассона підтримає рішення перемовин.

Тренкавель подумав хвильку і обернувся до Конґоса.

— Це ваша дружина, чи можете ви відпустити її для такої справи?

Конгос почав заїкатися, потім витер свої спітнілі руки в сорочку. Він хотів відмовити, але було очевидно: в очах віконта Оріанина пропозиція виглядала як дуже гідний вияв доброї волі.

— Моїм бажанням є служити вам, мій пане, — пробурмотів він нарешті.

Тренкавель жестом наказав Оріані підвестися.

— Ваш покійний батько і мій безцінний друг пишався б тим, що ви сьогодні зробили.

Оріана глянула на віконта крізь бахрому своїх густих чорних вій.

— Із вашого дозволу, можна я візьму із собою Франсуа? Він також поділяє наше горе щодо утрати мого дорогого батька й був би радий прислужитися.

Гільєм відчував, як гнів зароджується в глибині його душі і підіймається аж до горла. Він навіть не уявляв собі, що хтось із присутніх може повірити в Оріанину щиру любов, але вони таки вірили їй. На всіх обличчях, окрім обличчя її чоловіка, було видно захоплення. Гільєм насупився. Тільки вони із Конґосом удвох знали справжню ціну Оріані. Всі решта були ошукані її красою, її ніжними словами.

Неприємно вражений до глибини серця, Ґільєм поглянув у той бік, де скраєчку стояв Франсуа. На обличчі служника, як і завше, була маска непричетності.

— Якщо ви впевнені, що це нам допоможе, то я дозволяю, — відповів віконт Тренкавель.

Оріана зробила реверанс.

— Ще раз дякую вам, Messire.