Розділ «Лабіринт»

— Але я візьму Книгу Есклармонд із твого дозволу, Саже.

У якусь мить, здавалося, сльози от-от хлинуть із його очей.

— Цю Книгу також утрачено, — нарешті промовив він.

— Не може бути! — скрикнула Алаїс. — Як це сталося?

— Люди, котрі це зробили... вони забрали її, — пояснив Саже. — Бабуся взяла Книгу із собою, перш аніж піти до юдейського кварталу. Я бачив, як вона діставала її зі схованки.

— Тільки одна Книга, — промовила Алаїс, сама близька до того, щоб розплакатися. — Тоді ми пропали, усе даремно.

Наступні п’ять днів вони жили дивним життям.

Алаїс і Саже по черзі виходили на вулицю під прикриттям ночі. Було цілком зрозуміло: немає жодної можливості вибратись із Каркассони непомітно. Облога була потужною. Вартові стояли біля кожних бокових дверей, біля кожних воріт, під кожною вежею, суцільне кільце людей та сталі навколо міських стін. Удень і вночі катапульти бомбардували стіни, тому мешканці поселення більше не розрізняли звуки ударів метальних снарядів та їхні відлуння у своїх головах.

Приємно було повертатися до прохолодних, вологих тунелів, де час зупинявся і де не існувало ні дня, ні ночі.

Розділ 61

Гільєм стояв у тіні величезного береста у центрі головного подвір’я.

Від імені абата Сітоського, граф Оксера приїхав до Нарбонської брами і запропонував безпечні умови перемовин. Завдяки цій дивній пропозиції до віконта Тренкавеля повернувся його природній оптимізм. То було видно з виразу його обличчя, з манери, як він звертався до своїх підлеглих. Його надія і сміливість трохи передавалися й тим, хто його слухав.

Причина такої різкої зміни абатового рішення була суперечливою. Хрестоносці дещо просунулися вперед, але облога тривала трохи більше, ніж тиждень, що насправді було невеликим терміном. Чи значили щось теперішні мотиви абата? Віконт Тренкавель заявив, що ні.

Гільєм слухав неуважно. Він був поглинутий власними думками і проблемами, і ніяк не міг знайти виходу ні на словах, ні за допомогою меча. Він жив на лезі бритви. Алаїс зникла, її не було уже п’ять днів. Гільєм провів власний невеличкий розшук дружини в межах Ціутата, зокрема й у самому Шато Комталь, але так і не дізнався, де Оріана її ув’язнила. Він сам попався у павутину власних інтриг. Гільєм надто пізно зрозумів, як гарно підготувалась Оріана. Якщо він не зробить так, як вона хоче, то його оголосять зрадником, і Алаїс теж постраждає.

— Що ж, друзі мої, — підсумував Тренкавель, — хто піде зі мною у цю непевну подорож?

Гільєм відчув, як йому в бік впилися гострі пазурі Оріани. Наступної миті він уже стояв попереду. Опустившись на коліна і тримаючи руку на рукоятці меча, він запропонував свою допомогу. Коли Раймон-Роже поплескав його по плечу на знак подяки, Гільєм мало не згорів від сорому.

— Ми дуже тобі вдячні, Ґільєме. Хто ще піде з нами?

Ще шестеро рицарів приєдналися до Ґільєма. Раптом між ними прослизнула Оріана і вклонилася віконтові.

— З вашого дозволу, Messire.

Конґос не одразу помітив свою дружину в натовпі чоловіків. Він густо почервонів і зніяковіло замахав руками, неначе розганяв круків із поля.