Розділ «Лабіринт»

— Ти поводився надзвичайно добре, — заспокоїла його Алаїс, — Есклармонд пишатиметься тобою.

Рух на ліжку привернув їхню увагу. Вони обоє одразу ж повернулися до жінки.

— Есклармонд, — промовила Алаїс, — ви чуєте мене? Ми обоє тут, із вами. Ви у досить безпечному місці.

— Вона намагається нам щось сказати.

Алаїс побачила, що руки подруги рухаються незрозуміло й хаотично.

— Гадаю, вона просить паперу й чорнил, — промовила Алаїс.

З допомогою Саже Есклармонд змогла написати.

— Здається, вона написала ім’я Франсуа, — сказала Алаїс і нахмурилася.

— Що це означає?

— Не знаю, можливо, він може нам допомогти, — відповіла Алаїс, — послухай мене Саже, я маю погані новини. Симеон напевно мертвий. Мій батько... мій батько також помер.

Саже взяв свою покровительку за руку. Цей жест був настільки сповнений турботи, що Алаїс мало не заплакала.

— Мені шкода.

Алаїс знову прикусила губу, щоб не розридатися.

— Тому заради нього, а також Симеона й Есклармонд, я маю додержати слова, даного батькові, і знайти спосіб, як дістатися до Харифа. У мене є... — Алаїс знову зірвалася, — на жаль, у мене залишилася тільки Книга Слів. Книга Симеона пропала.

— Але начальник фортеці Пелетьє віддав її тобі.

— Її забрала моя сестра. Мій чоловік бачив Книгу в нашій кімнаті. До того ж його серце належить Оріані. Йому більше не можна довіряти, Саже. Саме тому я не можу повернутися до Шато. Зі смертю батька там немає нікого, хто міг би перешкодити їхнім діям.

Саже глянув на свою бабусю, потім знову на Алаїс.

— Вона буде жити? — тихо запитав хлопчик.

— Її рани жахливі, Саже. Вона осліпла на ліве око, але... зараження немає. Дух твоєї бабусі є сильним. Вона видужає, якщо сама цього захоче.

Саже кивнув із виразом обличчя, що пасував би старшій людині, а не одинадцятирічному хлопчику.