Розділ «Лабіринт»

— Ні! — вигукнула Алаїс, кинувшись до подруги.

Голова жінки була грубо перев’язана. Алаїс злегка підняла компрес і прикрила рот рукою. Ліве око Есклармонд було червоним, усе обличчя вкривав шар засохлої крові. На рані лежав чистий компрес, але навколо ока шкіра звисала клаптями.

— Ви їй можете допомогти? — раптом запитав Саже.

Алаїс підняла ковдру, і в неї скрутило живіт. Через усі груди Есклармонд проходили темно-червоні плями опіків, шкіра була жовтою й подекуди, де полум’я тримали довше, навіть чорною.

— Есклармонд, — прошепотіла Алаїс, нахилившись над нещасною жінкою, — ви мене чуєте? Це я, Алаїс. Хто таке вчинив з вами?

Алаїс здалося, що вона побачила рух на обличчі Есклармонд. Її губи злегка ворушились. Алаїс повернулася до Саже.

— Як ти приніс її сюди?

— Гастон із братом допомогли.

Алаїс знову обернулась до знівеченої жінки на саморобному ліжку.

— Що з нею сталося, Саже?

Однак хлопчик тільки захитав головою.

— Невже вона тобі нічого не сказала?

— Вона... — вперше за останній час він утратив самовладання, — вона не може говорити... її язик...

Алаїс аж побіліла.

— Ні, — прошепотіла з жахом. Потім оговталася і вже твердим голосом попросила: — Тоді розкажи мені, що ти знаєш, Саже.

Заради Есклармонд вони обоє мають бути сильними.

— Після того як ми почули, що Без’єр зруйновано, бабуся непокоїлася через те, що начальник фортеці Пелетьє змінить свою думку і не дозволить вам відвезти Трилогію у безпечне місце до Харифа.

— Вона мала цілковиту рацію, — із сумом промовила Алаїс.

— Menina[172] знала, що ви спробуєте переконати свого батька, але подумала, що Симеон був єдиною людиною, до кого пан Пелетьє міг би прислухатися. Я не хотів, аби вона йшла, — заплакав Саже, — проте бабуся все-таки пішла до юдейського кварталу. Я рушав за нею слідом, але оскільки не хотів, щоб вона мене бачила, то залишався позаду і тому втратив її з очей у лісі. Я налякався і чекав на неї там аж до заходу сонця, але потім уявив, що вона мені скаже, коли повернеться і побачить, що я її не послухався. Тож я пішов додому. Саме тоді я... — Саже запнувся, його бурштинові очі запалали на блідому обличчі.

— Я одразу ж упізнав її. Вона впала біля наших воріт. Її ноги кривавили, неначе вона пройшла дуже довгий шлях, — Саже звів на Алаїс очі. — Я хотів знайти вас, пані, але не насмілився. За допомогою Гастона я переніс її сюди. Я намагався пригадати, що бабуся робила у таких випадках, які мазі використовувала. — Хлопчик стенув плечима. — Я зробив усе, що міг.