Розділ «Лабіринт»

Поза картиною ховалися маленькі металеві дверцята з електронною клавіатурою. Марі-Сесіль натисла шість кнопок. Прозвучав різкий звук і дверцята відчинилися. Зі схованки вона витягла два чорні пакунки й обережно поклала їх на стіл. Уїл влаштувався зручніше, намагаючись роздивитися ті пакунки.

— Не рухайся!

— Франсуа-Батист, я...

Уїл відчув, як холодне дуло пістолета тицьнулося в його бік.

— І поклади руки так, щоб я їх бачив, — звелів Франсуа-Батист.

Уїл спробував обернутись, але Франсуа-Батист схопив його за карк і притис обличчям до стіни.

— Qu’est-ce qui se passe[163]? — гукнула Марі-Сесіль із кімнати.

Франсуа-Батист трусонув його ще раз.

— Je m’en occupe[164], — відповів син. — Усе під контролем.

Еліс знову глянула на годинник.

Він не йде.

Вона стояла в холі готелю, не зводячи очей зі скляних дверей, неначе могла матеріалізувати Уїла просто з повітря. Майже година минула відтоді, як вона покинула вулицю Шеваль Бланк. Еліс не знала, що робити. Її гаманець, телефон, ключі від авта були в кишенях її жакета. Решта ж лежала в рюкзаку.

Усе це не має значення. Просто забирайся звідси.

Що довше вона чекала, то більше сумнівалася у мотивах Уїла. Адже він не міг з’явився нізвідки. Еліс ще раз прокручувала в голові всі події.

Чи й справді вони здибалися просто випадково? Вона ж нікому не казала, куди їде.

Як він дізнався?

О пів на дев’яту Еліс вирішила, що більше не може чекати. Черговій на стійці реєстрації вона пояснила, що їй вже не потрібна кімната, написала записку для Уїла, повідомивши йому свій номер на той випадок, якщо він усе-таки прийде віддати їй сумку, і вийшла з готелю.

Кинувши піджак у машину, Еліс раптом помітила конверт, що стирчав із кишені. Це був лист, який їй дали в готелі й про який вона майже зовсім забула. Дівчина витягла його і поклала на панель, щоб почитати, коли зупиниться десь пообідати.

Поки Еліс прямувала на південь, на землю опустилася ніч. Фари авта, що їхало назустріч, світили просто в очі, засліплюючи її. Дерева і кущі миготіли в темряві, неначе привиди. Повз пролітали дороговкази — Орлеан, Пуатьє, Бордо.

Занурившись у власний світ, Еліс година за годиною ставила собі одне запитання й щоразу знаходила іншу відповідь.