Розділ «Лабіринт»

— Мені час іти.

Вона повернулася до Еліс спиною і зникла, залишивши спантеличену дівчину дивитися їй услід. Еліс звернулася до чергової за стійкою реєстрації, але та лише знизала плечима.

Еліс поглянула на годинник. Вона вже збиралась їхати. Попереду на неї чекала тривала важка поїздка. Проте, з іншого боку, десять хвилин нічого не вирішать.

— A demain[145], — сказала Еліс до чергової, але та вже заглибилася у свою роботу.

Еліс залишила рюкзак у авті, й, дещо роздратована, поспішила через дорогу до цвинтаря.

Атмосфера навколо змінилася одразу, щойно Еліс пройшла крізь металеву браму. Метушня ранкового пробудження поступилася місцем спокою.

Праворуч від Еліс розташовувалася низька цегляна побудова. Знадвору на гачках висіли чорні та зелені пластикові бідони. Еліс заглянула всередину через вікно і побачила, що на спинці стільця висить старий піджак, а на столі лежить розгорнута газета, неначе її хтось щойно покинув.

Вона повільно пішла уздовж головної алеї, почуваючись на грані нервового зриву. Атмосфера була гнітючою. Сірі кам’яні надгробки, білі порцелянові камеї та чорні гранітні написи, що вказували дати народження і смерті, вільні місця, уже заздалегідь придбані місцевими жителями à perpêtuité[146], для себе і своїх близьких.

Фото тих, хто помер молодим, висіли поряд зі світлинами старих людей. Біля підніжжя багатьох могил лежали квіти, деякі справжні, вже зів’ялі, інші ж виготовлені з шовку, пластмаси чи порцеляни.

Дотримуючись указівок, даних Карен Флері, Еліс досить легко знайшла склеп Жіро-Бйо. Це був великий похмурий склеп у самому кінці алеї, зверху на нього дивився кам’яний ангел із широко розкритими руками та згорненими крилами.

Еліс роззирнулася. Беяра не було й сліду.

Вона провела рукою по поверхні склепу. Тут спочивала більша частина родини Жанни Жіро, про яку дівчина не знала нічого, хіба що вона була об’єднавчою ланкою між Одріком Беяром та Ґрейс. Тільки тепер, вдивляючись у вирізьблений список імен, Еліс насправді усвідомила, як це незвичайно, що тут знайшлося місце і для її тітки.

Шум в одному із бокових проходів привернув увагу Еліс. Вона озирнулася, сподіваючись побачити літнього чоловіка з фотографій.

— Докторе Таннер?

Перед нею стояло двоє чоловіків, обидва вдягнені в літні легкі костюми, обидва чорноволосі й у сонцезахисних окулярах.

— Так.

Нижчий чоловік показав Еліс свою бляху.

— Поліція, — промовив він. — Маємо до вас кілька запитань.

В Еліс звело низ живота.

— Стосовно чого?