Розділ «Лабіринт»

— Добре.

Чоловіки обнялися, потім Пелетьє вийшов на тепер уже заюрмлену вулицю. Алаїс хотіла піти за ним, але Симеон поклав свою руку на її, щоб затримати.

— Ти дуже смілива, Алаїс. Ти надзвичайно віддана своїм доччиним обов’язкам. І щодо Noublesso теж. Але ти наглядай за батьком. Його запальний характер може призвести до омани у його судженнях, а попереду чекають тяжкі часи, важкий вибір.

Глянувши через плече, Алаїс притишила голос, аби батько не міг її почути.

— Про що була друга Книга, яку взяла жінка з Каркассони? Книга, якої досі не знайдено?

— Книга Ліків, — відповів Симеон. — Список ліків та трав. Твоєму батькові було довірено Книгу Слів, а мені Книгу Чисел.

«Кожному згідно з його знаннями», — подумала Алаїс.

— Гадаю, їхні назви говорять тобі проте, що ти хотіла дізнатися? — промовив Симеон, дивлячись на неї лукаво з-під своїх кущистих брів. — Чи, може, підтверджують якісь здогади?

Алаїс посміхнулася.

— Benléu. Можливо.

Алаїс поцілувала Симеона і побігла доганяти свого батька.

Роздуми для подорожі. Й, мабуть, напучення одночасно.

Алаїс вирішила поки що притримати свої думки та здогади при собі, доки вона не переконається. Утім, вже зараз вона була майже певна щодо того, в кого тепер Книга. Усі міріади зв’язків, що неначе павутиння існували між їхніми життями, раптом стали їй зрозумілі. Всі, навіть найменші натяки та зачіпки, що були непомітні, бо їх просто не шукали.

Розділ 29

Поспішаючи назад через місто, вони зрозуміли: масовий від’їзд уже розпочався. Юдеї та сарацини рухалися до міських воріт, дехто пішки, дехто на возах з пожитками — книжками, картами, меблями; лихварі їхали на конях, навантажених кошелями, коробками та вагами, сувоями пергаментів. Алаїс помітила у натовпі й кілька християнських сімей.

Двір сюзеренового палацу видавався блідо-білим у світанкових променях. Проминувши браму, Алаїс побачила вираз полегшення на обличчі тата, оскільки він усвідомив, що рада ще не завершилася.

— Хто-небудь іще знає, що ти тут?

Алаїс немов укопана зупинилася на дорозі, з жахом збагнувши, що вона зовсім не подумала про Гільєма.

— Ні, я приїхала просто до тебе.

Її роздратував той вираз задоволення, що промайнув на батьковому обличчі.