Розділ «Лабіринт»

Алаїс розгнівалась ще дужче, але все-таки стрималась і промовчала. Вона добре знала, що завжди була батьковою улюбленкою, і тому розуміла: саме брак ніжних почуттів до Оріани не давав йому спокою і змушував заплющувати очі на її вади. А щодо самої Алаїс у батька були величезні надії.

Алаїс розчаровано пленталася позаду батька.

— Ти спробуєш відшукати тих, хто забрав у мене теrel? Ти...

— Досить, Алаїс. Більше нічого не можна зробити, поки ми не повернемося до Каркассони. Нині слід сподіватися, що Господь подарує нам швидке та успішне повернення додому, — обернувшись, Пелетьє роззирнувся навколо, — а також помолімося, щоб Без’єр виявився достатньо сильним, аби затримати хрестоносців.

Розділ 30

Еліс відчувала: що далі вона від’їздить від Тулузи, то ліпшим стає її настрій.

Обабіч шосе пролітали зелені та коричневі родючі поля. Тут і там виднілися плантації соняшнику, голівки квітів аж схилилися під вечірнім сонцем. Більшу частину шляху паралельно шосе мчалася швидкісна залізнична колія. Після гір та хвилястих долин Ар’єжа, з яких Еліс почала знайомство із цією частиною Франції, тутешні краєвиди здавалися лагіднішими.

На вершинах пагорбів було розкидано групи сіл. Поодинокі хатинки із затуленими віконницями та cloche-mur, дзвони, різнилися на тлі рожевого вечірнього неба. Еліс читала назви навколишніх сіл: Авіньон, Кастельнодарі, Сен-Папуль, Брам, Мірпуа — слова лилися з її уст легко, неначе вино. Перед унутрішнім зором дівчини проходили таємниці історії, заховані в їхніх брукованих вулицях та блідих кам’яних мурах.

Еліс перейшла до округу Од. На брунатному дороговказі було написано: Vous êtes en Pays Cathare[95]. Вона посміхнулася: «земля катарів». Еліс дуже швидко здогадалася, що цей район Франції визначає не так сьогодення, як минувшина. Не тільки Фуа, а й Тулуза, Без’є та Каркассон — усі великі міста південного заходу досі жили в тіні тих подій, що відбувалися майже вісім століть тому. Завдяки їм розвинулася ціла туристична індустрія, зокрема продаж книжок, сувенірів, листівок, відео тощо. Подібно до вечірніх тіней, що подовжуються на заході, знаки почали вести Еліс дедалі ближче до Каркассона.

Близько дев’ятої години Еліс уже в’їхала в місто, просуваючись за дороговказами до його центру. Вона почувалася схвильованою і знервованою, була занадто стривоженою, коли проминула промислове передмістя та дрібні парки. Еліс була вже близько до мети. Вона це відчувала.

Світлофор засвітився зеленим, і вона різко рвонулася вперед, несучись крізь потік автомобілів, Ідучи повз перехрестя й мости, потім раптом знову крізь передмістя. Вздовж rocade[96] росли низькі цупкі чагарники, дикі трави та покручені, нахилені вітром майже горизонтально дерева.

Нарешті Еліс побачила виступ пагорба й те, що шукала.

Середньовічне Сіте здіймалося над прилеглими ландшафтами. Воно було значно більш разючим, аніж Еліс собі уявляла. З цієї відстані на тлі фіолетових гір, позаду, поселення виглядало, неначе магічне царство, що пливе у небесах.

Еліс закохалася в це місце з першого погляду.

Вона під’їхала ближче і вийшла з авта.

Захисний вал мав два кола — внутрішнє і зовнішнє. Еліс могла розібрати, де був собор та власне фортеця. Одна симетрична прямокутна вежа, вельми тонка й дуже висока, височіла над усією спорудою.

Поселення розкинулося на вершині порослого травою пагорба. Його схили, вкриті червоними дахами будинків, спускалися до вулиць міста. На рівнині, біля обніжжя гори, простелилися зарості лози, інжиру, оливкові плантації, подекуди звисали цілі грона посаджених рядком стиглих томатів.

Не бажаючи розвіяти чари, Еліс здалеку спостерігала захід сонця, що вбирав у себе всі відомі барви. Дівчина раптом здригнулася, вечірнє повітря холодило її голі руки.

У пам’яті спливли слова, які їй саме зараз були потрібні. Прибути туди, звідки ми все почали, та побачити вперше це місце на власні очі.

Власне тепер Еліс зрозуміла, що саме мав на увазі Еліот.