Розділ «Лабіринт»

— Я намагалась, але він не хотів навіть чути.

Пелетьє насупився.

— Він не мав права просити тебе зламати слово.

Дивлячись собі під ноги, Алаїс відчула, як у ній закипає злість.

— З усією повагою до тебе, Paire, він має всі права на це. Він є моїм чоловіком і заслуговує на мій послух та вірність.

— Ти не порушила своїх обітниць, — нетерпляче відповів батько, — його лють мине. Зараз не час і не місце.

— Просто він відчуває все дуже гостро. Й образи бере близько до серця.

— Як і всі ми, — не вгавав батько, — кожен з нас відчуває геть усе дуже гостро. Утім, не всі ми дозволяємо емоціям брати гору над здоровим глуздом. Давай, Алаїс, викинь це з голови. Гільєм тут, щоб допомагати своєму панові, а не сваритися із власною дружиною. Як тільки ми повернемося до Каркассони, я певен, що все владнається між вами доволі швидко, — з цими словами Пелетьє поцілував доньку в голову, — а поки що забудь. Іди-но сідлай Тату. Ти маєш підготуватися до від’їзду.

Алаїс повільно обернулася і пішла за батьком до стаєнь.

— Тату, ти поговориш з Оріаною? Я певна, вона щось знає про те, що зі мною трапилося.

Пелетьє тільки замахав руками.

— А я певен, що в тебе просто хибне враження про сестру. Надто довго ви не спілкувалися з нею, і я це дозволяв, гадаючи, що з часом усе минеться.

— Пробачте, Paire, але я не думаю, що ви дійсно знаєте її.

Пелетьє пропустив її слова повз вуха.

— Ти схильна судити Оріану надто різко, Алаїс. Я не сумніваюся, що вона перейнялась опікою над тобою з найкращих міркувань. Ти сама її про це коли-небудь запитувала?

Алаїс почервоніла.

— Так і є. З виразу твого обличчя я бачу, що ні, — вів далі батько, на мить зупинившись. — Вона ж твоя сестра, Алаїс. Ти мусиш краще до неї ставитися.

Цей несправедливий докір тільки ще дужче розпалив у грудях Алаїс гнів.

— Ні, не я...

— Якщо матиму нагоду, то я поговорю з Оріаною, — перервав її Пелетьє, даючи зрозуміти, що розмову скінчено.