Розділ восьмий

— Холостяцьке безтурботне життя, нещодавно мене тутешня суддя здивувала.

— Суддя? Чекай-но хвилинку. П’ять років універу, два роки практики, три роки стажування... Ти хочеш сказати, що змінив життя, щоб юзати бабів за тридцять? Ти що, жартуєш? Принаймні є хоч із кого вибирати?

— Переважно, — Шацького ця розмова вже починала втомлювати.

— Боже милий, це ж найкраще, що є на світі — знімати блузку з нового тіла. Як же я тобі заздрю.

«Даремно», — подумав Шацький, який уже встиг скуштувати фізіологічного сексу і, як кожен чоловік, залишив правду цих спогадів для себе. Правду про те, що тіло, зведене до тіла, складається із суцільних недоліків. Кислуватого запашку, безформних грудей у допотопному ліфчику, прищів на викоті, розтяжок навколо пупка, спітнілих країв трусів, лобкового волосся, яке застрягає між зубами, мозолів біля мізинця на нозі й кривого нігтя.

— Ну! — тільки й сказав Шацький.

— Та-а-ак, — замріяно протягнув Кузнецов. — Але я чого дзвоню, чекай-но. Тільки скажи ще, як у вас із Гельцею, бо Вероніка говорила, що по-різному.

— Та по-різному. Вона має приїхати до мене цими вихідними, але справді якось так, я розумію, що вона на мене сердиться за це все, не знаю, мабуть, треба мені частіше їздити до Варшави, — Шацький не міг слухати власного голосу, він затинався, молов якісь нісенітниці, вигадував казна-що.

— От-от, дійсно, частіше до столиці, чудова ідея. Вип’ємо, посидимо, як колись бувало. Або, може, я до тебе заїду, що скажеш? Але не розраховуй, що це буде швидко, сам знаєш, як воно.

— Ну певне ж, знаю. Слухай, якщо...

— Це ти слухай, може, це й фігня, але може й знадобиться.

— Ну.

— Сказав мені Саша, син мій коханий, що балакав тут із одним своїм друзякою. Друзяка був у понеділок на шкільній екскурсії в Сандомирі і, ага, цей дружок, здається, має неабиякий музичний талант, абсолютний слух, пише музику, грає на різних там інструментах ітеде. Це важливо. Нічим не балується, це теж важливо.

Шацький слухав, і в його м’язах зростало напруження. Невже в Бога справді таке почуття гумору, що він вирішив послати йому порятунок в особі колишнього товариша?

— Дружок, здається, оглядав якісь підземелля під старою частиною міста, є там у вас щось таке?

— Так, туристи йдуть, як на прощу.

— І от він каже, що в тих підземеллях, у кімнаті з археологічними всякими черепками він чув дивні звуки, які долітали з-за стіни. Ледь чутні, далекі, але виразні.

— Які звуки?

— Завивання. Завивання й гавкіт.

5